Чимало дум склав нард про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в ХVІ-ХVІІ століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою.
Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Саме такою є Маруся Богуславка. Вона – головна героїня, оскільки в центрі твору стоїть не звільнення козаків-бранців як факт
Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі “Маруся Богуславка”.
Маруся – проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні.
Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і “потурчилась, побусурманилась”. Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї – “наша”, Маруся постійно думає про змучених невільників
Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які “тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають”, і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді “пан турецький”, її чоловік, має “до мечеті від’їжджати”, а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова – вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників.
Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуслав-ка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу
Образ Марусі Богуславки – це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.
Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття.
Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.
Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій “Буквар южнорусский”, виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою (“Маруся Богуславка”) написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грін-ченко драму “Ясні зорі”, С. Воробкевич оповідання “Турецькі бранці”; композитор А. Свєчников створив балет “Маруся Богуславка” (1951); М. Пригара – оповідання “Богуславка”.
Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)