Амебейна композиція (грецьк. amoibdios – взаємний) – будова художнього твору за принципом смислового та синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин (фрагментів, образів, стилістичних прийомів тощо), де обидві теми викладаються, набуваючи особливої ускладненості та контрастності, почергово:
Загорнуте у сутінки обличчя,
Мандрівки серед пожовтілих гір…
(Такі осінні, суто романтичні
Рядки собі лягають на папір).
Подекуди листочки, наче ноти.
По них і награвав вітерець…
(Нечистий шепче:
–
Зелений змій виля хвостом, як пес).
Вплітаються назовсім у волосся
Липкого павутиння ниточки…
(Та голова наполовину боса,
А як далеко ще оті вінки).
І клоунів розмови безтолкові
Приглушує мелодія дощів,
(Рудий регоче, білий хмурить брови
Усе життя у кожного в душі) (В Кожелянко).
Композиція амебейного вірша складається за принципом паралельного розвитку двох мотивів; має різні форми. Подеколи у другому рядку такого вірша у дещо зміненому вигляді повторюється Мовлене у першому:
Серед поля попід небом жито жала.
Жито жала попід небом серед поля.
Вітер віяв, сонце гріло, дожинала.
Дожинала, сонце гріло, вітер віяв (О. Олесь).
А. к. була започаткована в Елладі, зокрема при діалогічному виконанні пісень. Такі тенденції спостерігаються і в українському фольклорі (“А ми просо сіяли…”).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)