У шостому класі ми ознайомилися з творами Бориса Грінченка про дітей: “Украла”, “Грицько”, “Дзвоник”. Герої Б. Грінченка здебільшого проходять суворі випробування, живуть у голоді і холоді, але завжди діти бідняків намагаються жити чесно, не впасти в очах старших, прийти на допомогу іншим.
В оповіданні “Украла” йдеться про голодну школярку, що взяла без дозволу шматок хліба у товаришки. Автор намагається прищепити нам почуття співпереживання, засуджує бездушність і черствість. Зі смутком і жалем ми читаємо про життя
Про нелегке життя дівчини-сироти у притулку розповідається в оповіданні “Дзвоник”. Боляче читати про страждання Наталі, трагедію її маленького самотнього серця.
Ми захоплюємося благородством Грицька з одноіменного оповідання, який рятує життя Семену. Оповідання Б. Грінченка про дітей переповнені трагізмом, яким було сповнене тодішнє життя.
Народна мудрість говорить: “Щоб справжньою людиною стати, треба добре працювати”. Отже, праця – це першооснова
Над великою силою праці я задумався ще в дитинстві. А допомогла мені в цьому казка “Дідова дочка і бабина дочка”. Дідова дочка виросла у праці.
Праця зробила її лагідною, людяною. А бабина дочка – нероба, ледача, за що і була покарана. І тоді я прийшов до висновку: щоб чогось досягти, треба працювати.
Побажання синові вирости справжньою людиною звучить у поезії М. Рильського “Синові”. Батько хоче, щоб його син виріс справжньою людиною: чесною, працьовитою, чуйною, люблячою, вірним слову і обов’язку.
Ще одна народна мудрість гласить: “Земля не може жити без сонця, а людина без щастя”. Тому мені здається, що людина повинна бути ще і щасливою, мати багато гарних друзів.
Такою, на мою думку, має бути справжня людина.