1. Творчість Б. Пастернаку. 2. Цикл віршів в “Докторі Живаго”. 3. Зображення природи у романі.
Перебуваючи під впливом музичних добутків А. Н. Скрябіна, Борис Пастернак шість років серйозно займався музикою. Але все-таки поет у його душі здобув перемогу над музикантом От у такий спосіб з’явився один із кращих поетів Росії XX століття, представник поезії “срібного століття”, член футуристичної групи “Центрифуга”.
На початку нашого століття, особливо в післяреволюційний період, черговими темами були будівництво нового
Основу, своєрідний “каркас” цього кола, становить “трикутник” –
Найпершим у циклі коштує вірш “Гамлет”; завершують цикл “євангельські” вірші, що як би зароджуються серед “весняних” віршів і потім ідуть підряд; у самій же середині циклу – тринадцяте із двадцяти п’яти – коштує вірш “Казка”, “легенда про Егории Хоробрий”. Таке положення, безумовно, не випадково. Святий Георгій, Егорий Хоробрий – небесний заступник головного героя, що носить третій варіант ім’я – Юрій.
Природа – це сфера, що поглинає простір роману.
Щоб зрозуміти причини поводження Живаго в певних ситуаціях, потрібно розібратися в значенні для нього природи і її місці в добутку. Все життя Живаго – інстинктивне прагнення розчинитися в природі, не пручатися їй, повернутися в дитинство, де “зовнішній мир обступав Юру з усіх боків, дотикальний, непрохідний і безперечний, як ліс… Цей ліс становили всі речі на світі…
Всією своєю напівзвіриною вірою Юра вірив у Бога цього лісу як лісничого”. Навіть християнство тут неминуче природно: те Ісус представляється ” людиною-пастухом у череді овець на заході Сонця”, те квіти проводжають Живаго в мир інший, тому що “царство рослин – найближчий сусід царству смерті,… у зелені землі зосереджені таємниці перетворення й загадки життя”. Відійшовши від Бога, а тим самим і від природи, у пору своєї молодості, Живаго під час громадянської війни, коли “скінчилися закони людської цивілізації” і тиск розуму ослабшало, вертався в природу через любов до Ларе, У романі “природность” любові постійно підкреслюється: “Вони любили тому, що так хотіли всі навкруги: земля під ними, небо над їхніми головами, хмари й дерева”.
Та й сама Лара з’являється в образі те лебедя, то горобини.
Зрештою стає ясно, що для Живаго Лара – втілення самої природи: “Юрій Андрійович із дитинства любив сквозящий вогнем зорі вечірній ліс. У такі мінути точно й він пропускав крізь себе ці стовпи світла. Точно дарунок живого духу потоком входив у його груди, перетинав всю його істоту й парою крил виходив з-під лопаток назовні…” “”Лара!
” – закривши ока, напівшепотів або подумки звертався він до всього свого життя, до всієї Божої землі, до всього расстилавшет перед ним, солнцемозаренному простору”. Саме тим, що Лара для Живаго персоніфікувала всю природу, можна пояснити його інстинктивне до неї прагнення. Він повинен був у ній розчинитися, як тоді в лісі, коли він приліг на галявині й “строкатість сонячних плям, що приспала його, картатим візерунком покрила його тіло, що витягнулося на землі, і зробила його невиявленим, неотличимим у калейдоскопі променів і листів, точно він надяг шапку-невидимку”.
Розчиняючись у природі, людина зрівнюється в правах із тваринами: вони единоправние брати навіть із комахою: “Метелик непомітно стушувалася на ній, як безвісти губився Юрій Андрійович для стороннього ока під сіткою, що грала на ньому, сонячних променів і тіней”.
Повернення в ліс, до початку, коли всі були рівні, – єдиний вихід для Живаго як творчої особистості, у противному випадку він постійно буде почувати ущербність свого існування. Він і Лара – єдине ціле, цього вимагає природа, цього вимагає його душу. Поля, ” щосиротіють і проклятие без людини”, викликають у Живаго відчуття жарового марення: він бачить, як по них “зміїться глузлива посмішка диавола”; у той час як у лісах, ” щокрасуються, як випущені на волю в’язні”, живе Бог, і на людину сходить стан просвітління, видужання.
Пастернак змушує Живаго й нас, читачів, почувати не тільки внутрішні прояви природи, але й зовнішні, деякі з них стають постійними вісниками радості або нещастя. Вони передвіщають майбутні події “тому, що герої перебувають у системі природи, на них вона поширює свої закони, у її владі й веденні їхнє майбутнє й минуле”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)