Г. Ф. Квітка-Основ’яненко – зачинатель нової української прози. Письменник одним з перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішний, а й про серйозний. Це було актом історичного значення, що довів зрілість і художню досконалість української мови.
Квітка-Основ’яненко прийшов в українську літературу під час її національного відродження. Добутку письменника нікого не залишали байдужим
Простих людей ці добутки захоплювали до сліз, тому що оповідали про їхнє життя, розказаних до того ж правдиво, зі співчуттям.
Наум Дрот – працьовитий, мудрий, набожний, чесний, дотримувався всіх народних обрядів і звичаїв. Лише завдяки чесній роботі, побожності й дотримань норм, моралі цей кріпак став заможним і щасливим
У такому же доброчесному дусі виховав Наум і своя доня Марусю. Портрет Марусі грунтується на народних джерелах, вона може бути ідеалом української
Хоча й доня заможних людей “Вона й з батьком у поле або збирати, або жати”, і біля корови покрутиться й у будинку забере. Все її життя в роботі. У її духовному миру найважливіше – почуття. Це вона “веселенька, як весняна зірочка”, а те вже “невесела, начебто у воду опущена”.
Дуже чутлива, що-небудь – уже й сльози, вся у світлі переживань. Полюбила ця дівчина Василя з першого погляду, але глибоко, назавжди. У поводженні своєму із хлопцем Маруся шляхетна, уважна.
У розлуці з Василем вона цілує й прикладає до серця подаровані иморешки.
Поводження Марусі має фольклорну основу: вона червоніє, “як калина”, голос дівчини, як сопілочка, а сльозинок, як росинки на квіточці. Народності й Мова цієї ошатної, роботящої дівчини: “Таточку, голубчику, соколикові лебедику! Матінка моя родненькая!”. Ідеальній дівчині – ідеальна пара.
Таким і є Василь: “гарний, русявий…, вуси козацькі, ока веселенькі, як зірочки…; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з англійської каламайки підперезаний, у нових штанах, чоботи гарні, шкаповие з підковами”. Характером хлопець чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, працьовитий, розумний. А що вже дотепний: “на вигадки, на додатки – поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде”. І до танців, і до розмов, і до роботи – до всьому щасливий. Джерело повести – це дійсність українського села й народна творчість
Квітка-Основ’яненко докладно описав повсякденні турботи селян: турботи про землю й господарство, одяг і страви, майстерність і любов до домашнього вогнища
У Великодньому кошику Марусі є й пояса, і крашанки, що підкреслює в ній добру господарку. Автор детально знайомить читачів з обрядовістю Слобожанщини, зображуючи сватання, весілля, похоронний обряд з голосінням. Спосіб життя селян визначав їхнє поводження.
Люди дотримуються морально-етичних норм поводження, кожному не байдуже те, “що скажуть люди”.
Блискуче Квітка підкреслив, що основною умовою життя селянства була робота, тому що саме вона давала життя й властива мир. Робота й побожність дають сили Наумові й Насті й далі жити, коли, здається, втратили все найдорожче зі смертю Марусі. Вони невпинно працюють, роздаючи результати своїх праць церкви й на старцям божим. Героїв повести письменник знайшов серед простих трудівників, образи їх “писані з натури без будь-якої прикраси”. Так міг написати тільки великий знавець народного життя.
Повість “Маруся” зачаровувала, сучасників Квітки саме зображенням народного життя України “з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями й представляє всю привабливість, всю поетичну чарівність повести, як відзначив В. Бєлінський. Для нащадків Г. Ф. Квітка-Основ’яненко залишив у спадщину великий скарб – енциклопедію життя слобідського краю – повість “Маруся”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)