Хочу привести думку А. Ф. Лосєва про міфологію в “Илиаде” і “Одиссее” : “можна сказати, у Гомера немає ніякої міфології. Правда, віра в богів і демонів тут не заперечується, але вони дані в такій формі, що має мало загального й із примітивною народною релігією. Гера, Кирка й Калипсо – це жінки в розкішних одягах, що потопають у насолодах, Залучення образів богів нічим не відрізняється від використання їм всіх інших ресурсів. Це зовсім такі ж персонажі його художнього твору, як і самі звичайні герої й люди.”
Міфологічний момент
Для гомеровской трактування богів характерні дві обставини : боги Гомера олюднені: їм приписаний не тільки людський вигляд, але й людські страсті, епос індивідуалізує божественні характери так само яскраво, як людські. Потім, боги наділені численними негативними рисами : вони дріб’язкові, примхливі, жорстокі, несправедливі. У звертанні між собою боги найчастіше навіть грубі: на Олімпі відбувається постійна лайка, і Зевс нерідко загрожує побоями Гере й прочим перекірливим богам
Олімпійські боги є скоріше героїчними, але й хтоническое
Дія “Илиади” протікає паралельно на Олімпі й на Землі. Боги розділені на два ворожих табори. Мати Ахілла Фетида одержує від Зевса обіцянка, що ахейци будуть терпіти поразки, поки не загладять образу, нанесену її синові.
Виконуючи цю обіцянку, Зевс посилає Агамемнонові оманний сон, що передвіщає близьке падіння Трої, і Агамемнон вирішується дати бій троянцам.
Далі боги постійно втручаються в життя героїв. Коли Менелай уже майже виявляється переможцем, але покровительствующая Парису Афродіта викрадає його з поля бою, Афіна наущає союзника троянцев Пандара пустити стрілу в Менелая. У п’ятій книзі Диомед ранить Ареса й Афродіту, отже, іноді люди й боги показані що борються як рівні – очеловечивание богів і обожнювання героїв
В обох поемах багато релігійно – міфологічних протиріч. Зевс – верховний бог, але він багато чого не знає, що діється в його царстві, його легко обдурити; у рішучі моменти він не знає, як надійти; і зрештою неможливо зрозуміти, кого він захищає, греків або троянцев. Довкола нього ведеться постійна інтрига, причому часто зовсім не принципового характеру, якісь домашні й сімейні сварки.
Зевс – досить коливний правитель миру, іноді навіть дурнуватий. В “Илиаде” Зевс у прямого мовлення посилає Аполлона привести до пам’яті Гектора, що лежить на поле бою в несвідомому стані, а далі сам поет говорить, що Гектора розбудив розум Зевса.
Боги постійно вздорят між собою, шкодять один одному, обманюють один одного; одні з них чомусь коштують за троянцев, інші за греків. Не видно, щоб Зевс мав який-небудь моральний авторитет. Зовнішній вигляд богів зображується також суперечливо. Афіна в п’ятої пісні “Илиади” така величезна, що від її тріскотить колісниця Диомеда, на яку вона вступила, а в “Одиссее” це якась турботлива тіточка для Одиссея, з якої він сам звертається без особливої поваги
(2 votes, average: 3.50 out of 5)