“ЗНАЙТИ ЗВУК…” Проза И. А. Буніна дивно ритмічна й музична, недарма автор спочатку приходить у більшу літературу поетом. Звідси чіткість побудови речень, концентрація образів і деталей навіть у невеликому обсязі й звучність тексту. В оповіданні “Пани із Сан-Франциско” все це присутнє.
Письменник досяг тих ступенів майстерності, коли йому підвладно будь-яке лицедійство. Здається, захоч художники, і його добуток задзвенить і розсиплеться тысячью звуками й відтінками, якими наповнена навколишнє життя
Бунін наповнює оповідання
Але крім цієї поліфонії сама тканина оповідання створює ледь помітну музику. Вона супроводжує вас протягом усього читання, часом розливаючись у повіддя звуків, переміняється
Але з його відходом навколишнє життя, здається, ще яростнее й наполегливіше уривається в тканину оповідання. Тепер уже немає тої границі, що штучно ставив між собою й стихією герой, і це життя ступнуло й залило собою весь простір оповідання. Недарма оповідання закінчується під звуки струнного оркестру й ледь уловимої внутрішньої мелодії, що дані почути деяким.
Це звук самого життя корабля, “важко, що долає морок, океан, хуртовину…”. Сюжет оповідання слабко виражений, майже розмитий, а зі смертю головного героя, здається, повинна обірватися остання його нитка, але от спрацювала внутрішня організація, ритміка – і звучання прози И. Буніна прекрасно заповнює, навіть заміняє сюжетну лінію