У декого з нас нерідко виникає думка: от би змінити своє ім’я на краще, вдягтися наймодніше чи поміняти зачіску на найсучаснішу і – готово! Одразу з’явиться багато друзів, прийдуть авторитет і повага, успіхи в роботі чи навчанні. Але так не буває.
Мені здається, що причини вдалої чи невдалої життєвої дороги криються не у зовнішних факторах, а у внутрішніх, у душі людини. Як кажуть, зустрічають по одежі, а проводжають по розуму. І часто буває так, що до людини не дуже вродливої чи з чудернацьким прізвищем, але порядної, доброї, більше, ніж
Головний герой п’єси М. Куліша Мина Мазайло теж думав, що причина його життєвих невдач криється в українському, немодному прізвищі: “Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репетитора не брали – Мазайло!
На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!”
Але ж і школу, і міське училище він закінчив, і посаду, очевидно, дістав непогану – службовця в апараті тресту “Донвугілля”, і одружився, і квартиру має, та ще, мабуть, і домробітницю. У його дітей, незважаючи
Отже, справа не в прізвищі, а в тій ідеї, яка оволоділа людиною. ,
Вузький і обмежений у своєму міщанському світогляді, Мина докладає стільки зусиль, стільки переживає, щоб змінити прізвище. Після цього, як йому здається, він автоматично одержить підвищення, буде користуватися більшим авторитетом, у нього з’явиться багато впливових друзів. Мазайло йде навіть на сімейну сварку, адже син Мокій категорично не погоджується на зміну прізвища.
Ідею українізації Мина Мазайло сприймає вороже: “Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. На питання тьоті Моті, хто такі українці, він говорить: “Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української – і це наша малоросійська трагедія”. При цьому зовсім забуває, що він сам з діда-прадіда українець, і предки у нього – мужні та славні люди.
Коли у маренні до Мазайла з’являються його діди Запорожець, Чумак, Селянин, то він лякається своєї зради і кричить: “Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене… ” Цікава тут відбувається гра слів.
Мина говорить про граматичний корінь свого прізвища, а читач відчуває глибинну думку – ідеться про корінь роду, родове дерево.
От5ке, деякі сучасники драматурга М. Куліша, побачивши себе в Мині Мазайлі чи Лині та Рині, мабуть, замислилися, якими смішними, вбогими та жалюгідними вони виглядають.
Комедія М. Куліша була настільки популярною, що її фразами заговорили в народі, в усіх містах і містечках. А сам Мина Мазайло переступив сторінки твору і пішов у самостійне життя, навіть виступав у харківській пресі зі скаргами на утиски. В одному з номерів “Літературного ярмарку” за 1929 рік було надруковано інтермедію “Лист Мини Мазайла до наркома освіти М. Скрипника”, де цей герой писав: “Я спростовую клеветницький виступ проти мене письменника Куліша, що у формі своєї п’єси написав на мене доноса та ще й повідомив, що мене буцімто звільнено. Нічого подібного! У наших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці…
Я на службі свої обов’язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до Наркомосу чи до якоїсь місцевої української установи. Але до мого приватного життя нікому немає діла. Тому мене й залишили на роботі”.
Які знайомі слова! І, здається, сказані вони не близько сімдесяти років тому, а зараз. Скільки ще таких “Мазайлів”, які соромляться говорити рідною мовою, навіть насміхаються над нею, хоча там, де потрібно, вигідно, виголошують “правильні” промови і виступають нібито на захист державної мови.
Отак геній Миколи Гуровича Куліша перекинув місток між епохами. І доки будуть жити Мини, що роду не пам’ятають, буде ця п’єса актуальною. Тож, як говорив незабутній Остап Вишня, “читайте “Мину Мазайла”, товариші!”
(2 votes, average: 5.00 out of 5)