З бесіди з сим єдиним малоросійським поетом, можна здобути багато цікавих подробиць щодо духу й характеру його земляків, яких збагнув він досконало і які, на перевагу над багатьма іншими народами, що населяють Росію, зберегли оригінальність у вдачі, звичаях, у самому наріччі та в усьому, чим тільки можуть різнитися одне покоління від іншого”. Відвідавши пансіон для дітей, керований Котляревським, П. Свиньїн відзначив, що діти одягнені дуже пристойно завдяки піклуванню його директора, “відомого письменника на малоросійському наріччі”
1837
Вдома він був гостинним, і коли відвідували його мандрівники, він зустрічав їх привітно, але говорив дуже
Про освіченість Котляревського приблизну уяву може дати біографічний нарис 142 С. Стебліна-Камінського, в якому є стисла характеристика бібліотеки письменника, що складалася з кількох латинських і французьких авторів класичної епохи, а російські книжки були здебільшого перекладні романи письменників, що були тоді в ходу: Августа Лафонтена, Дюкре-Дюменіля, Коттень, Жанліс, Радкліф. Котляревський любив перечитувати їх і постачав книжки своїм приятелям; були в нього і “Дон-Кі-хот” у перекладі Жуковського, і “Жильблаз де Сантила-на” Лесажа, і навіть… “Похождения кавалера Фоблаза”, “Монах”, романи В. Скотта і Купера… З періодичних видань Котляревський постійно передплачував “Север-ную пчелу”, “Сьщ отечества” з “Северньїм архивом”, одержував “Вестник Европы”, “Благонамеренньш”, а в останні роки життя передплачував “Библиотеку для чтения”.
Список цей далеко не повний. Не згадано тут журнал “Соревнователь”, в якому друкувалися Твори Котляревського, романи Нарєжного, які згадуються в автографі біографічного нарису серед книжок, що дісталися батькові біографа. Не згадано й ті книжки, які замовляв Котляревський О. Сомову, та ін.
С. Стеблін-Каміиський, писав про нього, як про товариську, освічену людину: “Полюбляв бувати в товаристві, був улюбленим і шановним у різних колах, володів чудовим даром розповідати розумно про серйозні речі, жартував, але без глузування, в розмові використовував алегорії завжди до речі, вживав окремі місця з книжок, умів захоплююче розповідати прочитане, навіть цілий роман, мав чудову пам’ять, цитував багатьох письменників”.
Він підкреслював такі риси Котляревського, як чулість до люду, гуманність: “…давав людям, що звертались до нього, добрі й корисні поради і по змозі допомагав, покриваючи всі дії своєї доброчинності присмерком таємниці. Часто бував захисником перед начальством бідних козаків, які зверталися до нього по допомогу” нз.
Постійно допомагав він своїм родичам: двоюрідній сестрі Ганні Яківні Скоробогач, її чоловікові. Про це свідчать листи Ганни та Семена Скоробогачів.
16 липня 1834 р. Котляревський подав прохання увільнити його за станом здоров’я від обох посад. Увільнений він був тільки 31 січня наступного року, а 5 травня то-то ж року йому призначена пенсія 500 крб. на рік (II, 106-107).
Як свідчив С. Стеблін-Камінський, незадовго до смерті Котляревський відпустив на волю своїх кріпаків 144.
Помер Котляревський на 70-му році життя 29 жовтня с. с. (10 листопада) 1838 р. о 2-й годині дня. “Смерть його,- писав С. Стеблін-Камінський,- викликала сльози у друзів і в усіх, хто знав його… Віддаючи останню шану померлому, на похороні біля трупи були вихованці закладу, яким двадцять п’ять років керував небіжчик… Незважаючи на негоду, багато чиновників усіх відомств і цілі юрби народу проводжали до могили свого достойного співгромадянина.
Почуття невимовної втрати було загальним не для самих тільки друзів його, а й для всіх жителів рідного його міста”.
Промову над труною виголосив С. Стеблін-Камінський. Він же написав і некролог, у якому сказано: “Вся Україна з вдячністю згадає Котляревського. Кожен малоросіянин з глибини душі зітхне за ним. Дорогоцінне ім’я творця “Енеїди” збережеться надовго в нам’яті народній, подібно до звуку рідної пісні, подібно до переказів незабутньої старовини”
Смерть Котляревського була втратою для цілого українського народу, його літератури, культури. Знаменно, що перші відомі нам автографи поезій Шевченка датовані саме 1838 роком. Молодий поет ніби переймав естафету нової української літератури від свого попередника й учителя…
Поема, що починається всім відомими рядками, живе вже понад півтора століття й житиме вічно, поки живе українське слово…- ” Еней був парубок моторний…”
Як ми вже зазначали в біографії, Котляревський почав писати “Енеїду” під час учителювання десь у 1794- 1795 роках. Вже перші її частини мали таку велику популярність, що поширювались у рукописних списках, один з яких М. Парпурою і Й. Камепецькпм був виданий у Петербурзі 1798 року і перевиданий 1808 року. Обидва видання мали тільки три частини.
У першому авторському виданні (Петербург, 1809) було вже чотири частини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)