Із дружиною декабриста Муравьева, що їхала в 1827 році до чоловіка, засланому в числі інших у Сибір, Пушкіна відправив послання своїм опальним друзям. Цей учинок був проявом високої мужності поета, тому що після жорстокої розправи пануючи з декабристами навіть найближчі рідні й друзі намагалися не підтримувати з ними зносин. У посланні “У Сибір” Пушкін з величезною поетичною силою висловив думку про велике історичне значення справи декабристів, призивав їх до мужнього терпіння й виражав надію на близьку революцію, що звільнить засланих
Окови тяжкі впадуть,
Темниці зваляться – і воля
Вас прийме радісно у входу…
Наскільки для декабристів був доріг цей привіт поета, показує їхній відповідний вірш, написаний декабристом А. И. Одоєвським:
Струн віщих полум’яні звуки
До слуху нашого дійшли.
До меча рвонулися наші руки,
Але лише окови знайшли
Але будь покійний, бард, ланцюгами,
Своєю долею пишаємося ми
И за затворами в’язниці
У душі сміємося над царями
Одоєвський у відповіді Пушкіну виразив тверду впевненість декабристів у тім, що справа, почата ними, не стихне: “з іскри займеться
Для вираження своїх думок і почуттів Пушкін використовував давньогрецьку легенду про поета й музиканта Арионе. Арион плив на кораблі у відкритому морі. Корабельники хотіли вбити його, щоб заволодіти його багатствами.
Арион упросив їх дозволити йому проспівати перед смертю пісню. Закінчивши спів, він сам кинувся у хвилі. Але дельфін, притягнутий його співом, виніс його на своїй спині на берігся
Чудом урятував Арион – це Пушкін. Поет говорить про себе як про співака декабризму, пропагандисті декабристських ідей. Плавці в челне – це дружний колектив декабристів, членом якого зображений і сам поет.
У картині бури, що налетіла, і її наслідків поет малює повстання декабристів, його розгром і трагічна доля його керівників і учасників. Випадково, що врятував співак, залишився вірний своїм товаришам, їхній справі: “Я гімни колишні співаю”,- заявляє про себе поет
Відповідно до змісту вірша Пушкін застосовує стародавні слова, що звучать більш урочисто, ніж звичайні: кормщик (керманич – кермової), лоно хвиль, гімни (урочисті пісні), риза (замість одяг]. Силу й згуртованість декабристів, їхнє наполегливе прагнення досягти своєї мети підкреслюють такі словесні образи, як “інші вітрило напружували, інші дружно впирали вглиб потужні весли”.
Герцен так писав про час, що наступив після розгрому декабристів: “Душею всіх мислячих людей опанував глибокий смуток. Одна лише дзвінка й широка пісня Пушкіна звучала в долинах рабства й мучень. Ця пісня продовжувала епоху минулу, наповнювала мужніми звуками теперішні й посилала свій голос віддаленому майбутньому”.
Де спорю вголос, де почуваю живее,
И де ми всі прекрасного друзі,
Чим мляві, бездушні собранья…
Так пише він в 1819 році своєму ліцейському товаришеві Горчакову. Пушкіна поєднувало з його ліцейськими друзями кипіння розуму, вільність думки, живі почуття, любов до прекрасного, до мистецтва. Такого типу дружба, що виросла на основі загальних ідейних інтересів,- найвища й глибока. У віршованому посланні до Чаадаєва в 1821 році Пушкін присвячує йому такі рядки:
Ти був цілителем моїх щиросердечних сил…
Ти другові замінив надію й спокій;
У глибину душі вникаючи строгим поглядом,
Ти пожвавлював її радою иль докором;
Твої жар запалив до високого любов…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)