Зміна Е на О після шиплячих та Й, історичний коментар до цього явища

У СУМ після шиплячих ж, ч, ш, дж та й можуть чергуватися е з о у різних формах слова чи похідних словах: четвертий//чотири; женити//жонатий, жолудь (желудь), вечором (вечеръмь), його;

Зсув артикуляційної бази з переднього ряду до заднього, якщо далі іде історично твердий приголосний. Основним в парі виступає е (укр. чотири, давньор. чєтырє). В давньоруській мові шиплячі були постійно м’якими, а голосні вживалися після них відповідно до способу утворення шиплячого. Після шиплячих ж’, ч’, ш’, що виникли внаслідок першої палаталізації, голосні

заднього ряду зовсім не вживалися, зате у, а могли вживатися після шиплячих, що утворилися внаслідок пом’якшення кінцевих приголосних твірної основи (г, к, х, д, т, з, с) перед j, яким починався іменний або дієслівний суфікс: ношу

30.Спрощення в групах приголосних і подовження приголосних, іст. коментарі до цих процесів.

Спрощення – цей процес полягає у “витісненні” одного із звуків у групі з кількох приголосних за законами милозвучності УМ. Процес спрощення у більшості випадків закріплений на письмі та може спостерігатися у “живому” мовленні. здн – поздьно > піздно > пізно; стл – мастьло

> мастло > масло; ждн – кождьнъй > кождный > кожний; лньц – сълньцє > солнце > сонце; рньч – гърньч%рь> горнчар’>гончар; сткл – стькло>сткло >скло; гъд – гъдє>где >де; Також чернець > ченця [рнц’] >[рц’], горно>гончар [рнч]>[нч], поїздці [здц’]>[зц’] (не закріплена на письмі).

Подовження спостерігається в мові як історичний процес і є наслідком давньої прогресивної асиміляції j та може спостерігатися у “живому” мовленні внаслідок іншого виду асиміляції. Засвідчена у сполуках [д’j] [т’j] [н’j] [л’j] [ш’j] [ч’j] [ж’j]: [узб’іч’:-а], [котиес’:-а], [т’ін’:-у], [в’іч:изна]. Результати прогресивної асиміляції [j] спостерігаємо: у іменниках Iв суддя, рілля; в іменниках с. р. IIв обличчя, піддашшя; О. в. ім.

IIIв тінню, ніччю; в особових формах дієслова лити; у деяких прислівниках навмання, попідвіконню.

Орфографія, або правопис – це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови в писемній формі. Орфографія визначає правила передачі на письмі звукового складу слів, правила написання їх разом, окремо чи через дефіс, уживання великої букви, правила перносу слів із рядка в рядок. Орфографія СУЛМ базується на 4-х принципах: фонетичному, морфологічному, історичному (або традиційному); смисловому (або диференціюючому).Фонетичний принцип полягає у повній відповідності між написанням і літературною вимовою: будинок – [будинок], субота – [ субота].За морфологічним принципом значущі частини слова (морфеми) завжди пишуться однаково, незважаючи на відмінну вимову їх у різних формах слова або в споріднених словах: миєш [ мийеш] – миєшся [ мийес’:а].Згідно з історичним, або традиційним, принципом зберігаються написання, що усталилися здавна і правилами не пояснюються: юрба, щур. Смисловий, або диференціюючий, принцип застосовується при написанні омонімічних слів для їх розрізнення.

Відповідно до нього вживаються велика й мала літери, а також пишуться слова разом, окремо і через дефіс: запорожець (людина) – “Запорожець”(автомобіль); насилу (прислівник) – на силу (прийменник+іменник).Вживання апострофаАпостроф ставиться після букв, що позначають тверді приголосні перед я, ю, є, ї у таких випадках:1) після губних приголосних б, п, в, м, ф: б’ють, п’ять, в’яз, в’ється, верф’ю. 2) після р у кінці складу: подвір’я, бур’ян, матір’ю. 3) після префіксів, що закінчуються на приголосний, та в складних словах: з’явитися, роз’ятрити.

4) у слові Лук’ян та похідних від нього: Лук’яненко, Лук’янов.

Апостроф не ставиться: 1) якщо перед губними б, п, в, м, ф стоїть інша літера на позначення приголосного, яка належить до кореня: духмяний, медвяний, Святослав. 2) після м’якого р на початку складу: рясно, зоря, крюк. Ь пишеться: 1) у кінці та в середині слова для позначення м’яких приголосних [д’],[т’],[з’],[с’],[дз’],[ц’],[л’],[н’]: молодь, знань, сердець, горить, мазь, більше.

2) у суфіксах – ськ(ий)/ – зьк(ий)/ – цьк(ий)/ – ськість/ – зькість / – ськ(о)/- ськ(о)/ – цьк(о)/-иськ(о)/ – есеньк/ – ісіньк/ – еньк/ оньк/ – юсіньк: сільський, близький, дивацький, тонесенький, малюсінький, тоненько.

3) після л перед наступною літерою на позначення приголосного (крім л): крильце, їдальня, дальній, а також у суфіксах – альник/ – ельник/- ильник/-ільник/-альн/-ельн/-ильн/-альність: купальник, будівельник, рубильник, тональність.

4) у сполученнях – ньк-, – льк – і похідних від них – ньц-, – ньч-,-льц-, – льч-: ненька-неньці; лялька-ляльці, ляльчин.

Ь не пишеться: 1) після букв, що познач. губні приголосні б, п, в, м, ф: дріб, короп, кров, дим, верф; після шиплячих ж, ч, ш, щ: корсаж, піч, ківш, кущ; після р: базар, байкар, гіркий; в кінці окремих слів після ц: шприц, палац, гоц. 2) між літерами, що позначають м’які приголосні: після, старість, свята, кузня, але різьба, тьмяний 3) після н, д перед суфіксами – ченк(о)/-чук/ – чишин: Грінченко, Романчук, Пінчук, Іванишин 4) у словах баский, боязкий, дерзкий, різкий і похідних від них: боязкість, різкість 5) у суфіксах – алн(о)/ – илн(о): держално, пужално (проте у зменш. формах Ь пишеться: держальце) 6) у сполученні – лк – та в похідних від нього – лц-, – лч-: гілка-гілці, гілчин. 7) між літерами, що позначають подовжені приголосні: рілля, сіллю, піччю, ллю, нісся.

38. Поняття словотвірного типу. Словотвірний розряд, категорія, клас.

Слова в кожній мові існ. групами, найчастіше-це пари (читати – читач) найменша з таких груп назив. словотвірним типом, як. становить одне з центральних понять системи словотворення. Слов. тип – група слів однієї частини мови, які побудовані за однією схемою, такі слова обєдн. спільними рисами(спільна частиномовна належність твірних слів, спільність форманта, словотв. значення(семант. звязку між твірним і похідним словом). Слов. тип-схема побудови слів певної частини мови(гитарист, флейтист, бандурист-вони становлять собою словотвор. тип, бо їх обєднує: утворені від 1 частини мови-іменника, мають спільний формант – ист із значенням особи та спільне словотв. значення:: особа за назвою музичного інструмента). За хар-ром словотв. значення слов. тип поділ-ся на транспозиційні(дрібний-дрібнота, орати-оранка), нетранспозиц.(село-сільський, малювати-малюнок, три-потроїти) : на утаційні(творити-творець), модифікаційні (палець-пальчик, сестра-сестриця).

Ще поділ. на синтагматичні (ліс+степ=лісостеп, 2+поверх=двоповерховий), несинтагм.(земля-земляний, школа-школяр), іменникові(книга-книгарня), прикметн.(капрон-капроновий), числівн.,займен.(ти-твій), прислів., прийм., сполучн. Словотв. тип означає не сукупність словот. пар, а схему побудови похідних слів. Словотв. категорія-абстрактніше і складніше явище, ніж словотв. тип, це сукупність похідних із спільним словотв. значенням, що вираж-ся різними формантами(болгарин, татарин, поляк, чех: суфікси – ин, – ець,-ак, з 0 суф.), (з суф.-тель, – ець, – ун: учитель, співець, співун).Словотв. клас-сукупність розрядів (розряд щось невелике, слова з одим суфіксом, і їх значенням, напр. поетеса – суф.-с на позна-я ж. р.)