Степан Ілліч Жупанин народився 18 січня 1936 року в селі Іршаві (тепер місто Закарпатської області) в багатодітній сім’ї хліборобів Марії Петрівни та Ілька Андрійовича Жупанинів.
У дитинстві любив слухати оповіді про довбуша, січових стрільців, про відьом і домовиків, водяників і лісовиків. Від батька навчився коломийок, умів грати на сопілці. А мати часто розповідала хлопчикові легенди, притчі, казки.
У школі Степан захопився ляльковим театром. У сьомому класі перед початком лялькової вистави Степан виконав власний вірш-пісеньку “Мак
Потім навчався в Ужгородському університеті. Закінчивши філологічний факультет Ужгородського університету в 1959 році, учителював в Ільниці, Виноградові, де керував районним літературним об’єднанням “Пролісок”. У 1973 р. закінчив аспірантуру в науково-дослідному інституті педагогіки України. Тоді ж захистив дисертацію “Естетичне виховання молодших школярів засобами пейзажної лірики”.
Кандидат педагогічних наук. доцент. П’ятнадцять років викладав в Ужгородському університеті українську літературу, психологію,
Жупанин був доктором педагогічних наук, професором, заслуженим працівником народної освіти України. Він – автор близько 300 наукових праць, підручників, посібників.
Викладацьку діяльність поєднував із літературною. Серед його творчого доробку чимало скоромовок, дитячих закличок, віршованих оповідань, що склали 25 збірок. Серед них: “На високій полонині”, “Сестрички-смерічки” (1962), “Світле озерце” (1975), “Смерековий край” (1985), “Гірська стежинка” (1965), “Ватра” (1981), “Лісовий світанок” (1986), “Світлячок та бджілка” (1989), “На високій полонині” (1993), “Сто загадок” (1993).
Він продовжив у дитячій літературі Закарпаття традиції Олександра духновича і Марійки Підгірянки.
Мелодійними поезіями Степан Жупанин привернув увагу композиторів. В одному з листів до нього композитор Анатолій Кос-Анатольський писав, що його вірші самі просяться на музику. Понад сто його віршів стали піснями. Покладені на музику А. Філіпенком, А. Кос-Анатольським, д. Задором, Б. Фільц, Л. дичко, А. Рябчуном та ін.
Побачили світ книги пісень на його слова та музику А. Кос-Анатольського “Пісні для дітей” (1974), “Сонечко” (1983), “Журавлик” (1989), дитяча кантата на музику Лесі дичко “Барвінок” (1983), збірка пісень для школярів “Ластів’ята” (1991), “Закарпатські візерунки” (1993).
Займається також перекладацькою роботою. Окремою книжечкою “Помандрую завтра в ліс” (1977) в його перекладах з’явилися вірші російського поета І. Мазніна. У своїй книзі “Смерековий край” (1985) С. Жупанин відводить цілий розділ перекладам віршів знайомих йому дитячих поетів усіх республік тодішнього Союзу. Переклав з угорської ряд поезій Барбари Салаї, що живе на Закарпатті (Закарпат. правда. 1982.
8 верес.; 1986. 25 черв, та зб. Б. Салаї “Чарівний дзвіночок” (К., 1986).
Автор багатьох нарисів про людей Закарпаття, статей та рецензій про творчість Ю. Гойди, М. Томчанія, Параски Амбросій, В. Ладижця, Марійки Підгірянки, Барбари Салаї, Ольги Рішаеї та сучасних молодих письменників. Разом з П. Скунцем упорядкував своєрідну дитячу антологію поетичних творів письменників Закарпаття під назвою “Карпатська весна”, яка вийшла 1982 р. в Братіславі. Підготував читанку для молодших школярів “Сонячний світ” (1972) та збірку художніх творів для самостійного читання у початкових класах шкіл України з угорською, молдавською та польською мовами навчання – “С чего начинается Родина” (1987).
Окремими виданнями в перекладі російською мовою з’явилися збірки “Лесные часы” (1974), “Кукушкины сапожки” (1981), “Рассвет” (1987), словацькою – “Зозулині чобітки” (1981), угорською – “Вівчарик” (1980), чеською – “Журавлику мій милий” (1977). Чимало творів С. Жупанина опубліковано в газетах, журналах та збірниках для дітей у перекладах на білоруську, молдавську, туркменську, таджицьку, казахську, та ін. мови.
Помер 7 січня 2005 року, в Ужгороді. Похований на доманинському кладовищі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)