Михайло Олексійович Кузмин – поет, прозаїк, критик, а також музикант і композитор – ім’я, що голосно звучало в російській культурі початку століття. Він був забутий надовго ще при житті. Забутий як літератор, неспівзвучний сучасності.
Він умер в убогості й забутті в 1936 році. Навколо його ім’я немає ореола мучеництва
Він нікуди не їхав з Росії й, як стара, нікому не потрібна річ, був просто викинутий з життя всіма й, здавалося, назавжди. Кузмин не піддається однозначному сприйняттю. Здається, у його вигляді й Творчості сполучається
Ахматова говорила про нього так: “Людина пізнього символізму”. Одні знаходили його гарним, інші – виродливим
Краще всіх, з нещадною тверезістю й звичайною своєю відвертістю сказав він сам: “Без бороди й вусів – особа не старе, не молоде, п’ятдесятьох років, ні старого, ні юнака, Казанова, напівшарлатан, напівабат з підступним по-детски свіжим ротом, сухе й підозріле”. Про те, як він жив, добре пише Георгій Іванов: “Меблі збірня. На стінах знімки з Боттичелли…
На столі розгорнутий Аристофан вподлиннике.
У куті перед іконами блакитна “архієрейська” лампада. Змішаний захід парфумів, тютюну, що нагорів гнота. Дуже пекуче натоплено”.
Всі ці описи ставляться до початку століття. Саме цей Кузмин найбільше відомий нам: Кузмин сомовского портрета, байронічний тип із салонів Північної Пальміри. Перший збірник віршів називався “Мережі”. У ньому він виявив себе великим, цілком сформованим поетом.
Саме тоді Блок напише: “…
Юний мудрець із голубиною лагідністю, з народною смиренністю… напнув на себе французький камзол”. Кузмин все життя багато працює, незважаючи на ” богем-ность” і постійне крутіння довкола нього десятків людей. У принципі, він міг складати в будь-яких умовах
И складав усе, “что завгодно: починаючи з 1910 року виходять три книги його оповідань, вірші, романи, рецензії. Все це дуже нерівноцінно. Іноді дуже погано, іноді – божественно. Вірші особливо вдаються. Кращі його збірники – це ті, що вийшли після революції, в 20-е роки
Він перестав тримати позу. За гарні манери й Аристофана в оригіналі можна було одержати кулю. Його поезія очистилася від лушпайки, стала ясні й загадкової, як різдвяні сни. Те ж трапилося з його побратимом по цеху Ігорем Северяниным, що став складати інші вірші, дуже гарні й сумні. Історія переїхала Кузмина, немов поїзд
Він вижив після катастрофи, але навколо його життя виникла змова мовчання. Якби влади знали, що з ним зробити, вони б зробили це. Однак подібний екземпляр людської істоти не викликав у них ніяких емоцій. Ні ненависті, ні любові
И поступово всі забули про Михайла Кузмине, і здавалося, назавжди. Вірші ж, складені поетом, продовжували своє складне містичне життя. Вийшовши з-під авторського контролю, вони, немов тварини, корячись інстинкту виживання, рушили в Майбутнє, що очікувало їх на порозі третього тисячоріччя: По чорній веселці мушачого крила Бессмертье щедре душу моя відкрила, Дарма кружляється немолчная бджола, – Алл С о ч. Р У Від святкових молитов мене не відучила. Правда, все-таки час від часу Кузмина ліниво поругивают, скоріше по інерції, ніж по міркуваннях партійної ідеології
Кузмин дуже багато перекладає: Апулея, сонети Шекспіра, П. Мериме, Анатоля Франса. Переклади для нього – єдине джерело існування. Часом він на грані повної вбогості
Кузмин продає книги, ікони, картини друзів, власні рукописи. Замолоду він якось згадав: “Нічого не маю, нічим не ризикую… Тільки б твердості Бог послав”.
Судячи з віршів – твердості в нього вистачало. Тільки додалося трагічних ноток у поезії, однак без розпачу й без озлобленості, але з гіркою усмішкою філософа: Що бідно ми? Але це не новина.
Яке ж у горобців маєток? Зайнялися чудовою торгівлею: Усе продаємо й нічого не купуємо. І збереглися чиїсь спогади про інший вигляд житла поета: прохідна кімната в комунальній квартирі з голою лампочкою без абажура
Зате на столі обов’язковий самовар, а за столом чарівний хазяїн пригощає чаєм літературну молодь. І цукор і печиво до чаю приносили гості. Велися довгі бесіди про всім
В останні роки життя Кузмин важко болів. Умер у лікарні 1 березня 1936 року в місті Ленінграді. На складові частини розкладає Кристал промені – і веселка видна, И зайчики веселі живуть.
Щоб знову народитися, треба вмерти…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)