Панас Опанасович Фет народився в садибі Новоселки Мценского повіту в ноябре 1820 року. Історія його народження не совсем звичайна. Батько його, Панас Неофитович Шеншин, ротмістр у відставці, принадлежав до старого дворянського роду й був багатим поміщиком. Перебуваючи на лікуванні в Німеччині, він женився на Шарлотте Фет, що відвіз у Росію від чоловіка й дочки.
Через два місяці в Шарлотти народився хлопчик, названий Панасом і одержавшиший прізвище Шеншин. Чотирнадцять років через духовні влади Орла виявили, що дитина народилася до вінчання
У цей час, в 1840 році, він і видав окремою книгою свої первие добутки, що не мали, однак, ніякого успіху.
Одержавши утворення, Панас Опанасович вирішив стати військовим, тому що офіцерський чин давав можливість одержати дворянський
В 1850 році в Москві вийшли “Стихотворенію” А. Фета, зустрінуті читачами із захватом.
У Петербурзі він познайомився з Некрасовим, Панаєвим, Дружиніним, Гоничаровим, Язиковим. Пізніше він подружився з Львом Толстим. Ця дружба була довгої й плідної для обох.
У роки військової служби Панас Фет пережил трагічну любов до Марії Лазич, шанувальниці його поезії, дівчині досить талантливой і утвореної.
Вона теж полюбила його, але вони обоє минулого бідні, і Фет із цієї причини не зважився з’єднати свою долю з коханою дівчиною Незабаром Марія Лазич загинула. До самої смерті поет пам’ятав про своїй нещасної любові, у багатьох його віршах чується її нев’янучий подих. В 1856 році побачила світло нова книга поця.
Вийшовши у відставку, А. Фет купив землю в Мценском повіті й вирішив присвятити себе сільському господарству. Незабаром він женився на М. П. Боткіній. У селі Степановке Фет прожив сімнадцять років, лише ненадовго наїдучи в Москву.
Тут застав його височайший указ про те, що за ним нарешті утверждена прізвище Шеншин з усіма связаннимі з нею правами.
В 1877 році Панас Опанасович купив у Курській губернії село Воробьевку, де й провів залишок свого життя, лише на зиму їдучи в Москву. Ці роки на відміну від років, прожитих у Степановке, відзначені його поверненням до літератури. Всі свої вірші поет підписував прізвищем Фет: під цим ім’ям він придбав поетичну славу, і воно було йому дорого.
У цей період А. Фет видав збори своїх творів під названием “Вечірні вогні” – усього було чотири випуски. В 1889 році, у січні, у Москві було торжественно відзначене п’ятдесятиліття літературной діяльності А. А. Фета, а в 1892 році поет помер, не доживши двох днів до 72 років. Поховано він у селі Клейменово – родовому маєтку Шеншиних, в 25 верстах від Орла.
А. А. Фет прожив довге й важке життя. Складної була і його літературна доля. З його творчої спадщини сучасному читачеві відома в основному поезія й куди менше – проза, публіцистика, переклади, мемуари, листи.
Без Панаса Фета важко собі представити життя літературної Москви XIX століття.
У його будинку на Плющихе бували багато знаменитих людей. Довгі роки він дружив СА. Григор’євим, И. Тургенєвим.
На музичних вечорах у Фета побувала вся літературна й музична Москва. Вірші А. Фета – це чиста поезія в тому розумінні, що там немає ні крапельки прози Він не оспівував жарких почуттів, розпачу, восторгу, високих думок, ні, він писав про самом простий – про природу, про найпростіші рухи душі, навіть про хвилинний впечатлениях. Його поезія радісна й світла, вона наповнена світлом і спокоєм.
Навіть про свою загублену любов поет пише світле й спокійно, хоча його почуття глибоко й свежо, як у перші мінути.
До кінця життя Фет не втратив здатності радуватися. Краса, природність, щирість його поезії доходять до повної досконалості, стих його изумительно виразний, образен, музичний Недарма до його поезії обращались і Чайковський, і Римський-Корсаків, і Балакірєв, і Рахманінов, і інші композитори. “Це не просто поет, а скоріше поет-музикант…” – говорив про нього Чайковський.
На вірші Фета була написана безліч романсів, які швидко завоювали широкую популярність. Фета можна назвати співаком росіянці припологи. Наближення весни й осіннє увядание, запашна літня ніч і морозний день, що розкинувся без кінця й без краю житнє поле й густий тінистий ліс – про все це пише він у своїх віршах.
Природа у Фета завжди спокійна, притихла, немов замерзшая. И в той же час вона дивно багата звуками й фарбами, живе своїм життям, схованої від неуважного ока: Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти, що сонце встало, Що воно гарячим світлом По аркушах затріпотіло; Розповісти, що ліс прокинувся, Весь прокинувся, гілкою кожним, Кожним птахом стрепенувся И весняної повний спрагою… Превосходно передає Фет і “пахнущую свіжість почуттів”, навіяних природою, її красою, принадністю.
Його вірші проникнувнути світлим, радісним настроєм, щастям любові.
Поет надзвичайно тонко розкриває різноманітні відтінки человеческих переживань. Він уміє вловити й пролягти в яскраві, живі образи навіть мимолетние щиросердечні рухи, які важко позначити й передати словами: Шепіт, боязке диханье, Трелі солов’я, Срібло й колиханье Сонного струмка, Світло нічної, нічні тіні, Тіні без кінця, Ряд чарівних змін Милої особи, У димних хмаринках пурпур троянди, Відблиск янтарю, И цілування, і сльози, И зоря, зоря!.. Звичайно А. Фет у своїх віршах останавливается на одній фігурі, на одному повороті почуттів, і в той же час його поезію ніяк не можна назвати одноманітної, навпаки, – вона вражає розмаїтістю й безліччю тим.
Особлива принадність його віршів крім зтримання саме в характері настроїв поезии. Муза Фета легка, повітряна, у ній начебто немає нічого земного, хоча говорить вона нам саме про земний. У його поезії майже немає действия, кожний його стих – це цілий ряд впечатлений, думок, радостей і сумів.
Взяти хоча б такі з них, як “Промінь твій, що летить далеко…”, “Недвижні очі, божевільні очі…”, “Сонце промінь проміж лип…”, “Тобі в мовчанні я простираю руку… ” і інші.
Поет оспівував красу там, де бачив її, а знаходив він її всюди. Він був художникому з винятково розвиненим почуттям краси; напевно, тому так прекрасні в його віршах картини природи, що він відтворював такий, яка вона є, не допускаючи ніяких прикрас дійсності. У його віршах пізнаваний конкретний пийзаж – середньої смуги Росії.
У всіх описах природи поет безукоризненно вірний її дрібним рискам, відтінкам, настроям.
Саме завдяки цьому минулому створені такі поетичні шедеври, як “Шепіт, боязке подих…”, “Я приішов до тебе із привітом…”, “На зорі ти її не буди… “, “Зоря прощається із землею…
“. Любовна лірика Фета – сама откровенная сторінка його поезії. Серце поета відкрито, він не щадить його, і драматизм його віршів буквально потрясає, незважаючи на те що, як правило, основна їхня тональність світла, мажорна.
Вірші А. А. Фета улюблені в нас у країні. Час беззастережно підтвердив цінность його поезії, показало, що вона потрібна нам, людям XXI століття, тому що говорить про вічн і самому таємному, відкриває красу навколишнього світу
(2 votes, average: 3.50 out of 5)