Чарльз Діккенс увійшов у літературу як художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, широкої соціальної типізації, життєрадісного гумору і нищівної сатири. Романи письменника стали художніми символами Англії вікторіанської доби.
Народився письменник 7 лютого 1812 року на півдні Англії в родині чиновника морського відомства. Від батька, який любив музику, театр, Діккенс успадкував це захоплення. Систематичної освіти не одержав.
У 1823 році сім’я, рятуючись від кредиторів, переїхала до Лондона, де Чарльз став робітником
У 40-ві роки утверджується думка Діккенса про те, що суспільство можна змінити шляхом перевиховання людей. Викриваючи ганебні закони суспільства, митець своїм словом і активною громадською позицією намагався змінити жорстокі порядки.
Особливості світогляду, творчої манери письменника. Багато особливостей письменницької манери Діккенса пояснюються обставинами його духовного росту.
1.Насамперед, це органічна єдність з англійським народом, з найбіднішими верствами населення.
4.Гумор, який має в письменника свою специфіку. 5.Діккенс мав два великі таланти: вміння писати смішно та зображувати жахливе.
Роман “Пригоди Олівера Твіста” (1838). Історія створення. Роман був написаний під впливом вражень від “Закону про бідних” (1834). За цим законом безробітних розлучали із сім’ями силоміць, забирали до спеціальних притулків т. зв. “робітних домів”. Трагедія мешканців цих гуртожитків, особливо дітей, вразила Діккенса.
Він збирався написати модернізований “шахрайський роман”, у якому б злодії виявилися “благородними героями”. Але на цей задум наклалася соціально-викривальна ідея і з’явився не зовсім звичайний пригодницький роман.
Проблематика та ідейний пафос роману.
1.Проблема становлення особистості. Історія молодої людини. 2.Показ страшних умов життя мешканців “робітних домів”, зокрема, трагедії дітей, які потрапили до цих будинків-в’язниць. Письменник засуджує чиновників, які керують такими закладами, їх жадобу до грошей. 3.Тема лондонського “дна”, злочинного світу (побут злодіїв, їхні звичаї, жорстокі та аморальні).
На цьому тлі автор утверджує ідею добра і справедливості, висвітлює віру в краще майбутнє.
Сюжетно-композиційні особливості. В основі сюжету – історія знедоленого хлопчика Олівера Твіста, який народився в робітному домі, після смерті матері пройшов тяжку школу знущань, а потім опинився на “дні” Лондона – у жахливих нетрях столиці. Він потрапляє до ватаги злодіїв на чолі з Фейджином. Добрий містер Браунлоу рятує хлопчика.
Але ватага знову викрадає його і примушує брати участь у злочинах. Олівера було поранено в будинку місіс Мейлі, яка з жахом бачить, що злочинець – маленький хлопчик. Вона та її названа дочка виліковують хлопчика.
Ще одна група його пригод пов’язана зі спадщиною, якою родич Олівера Монкс незаконно хоче скористатися. Повія Ненсі, з якою Олівер познайомився у ватазі Фейджина, відвідує Розу Мейлі і допомагає розкрити правду, за що злодій Білл Сайкс убиває її. Істину встановлює містер Браунлоу.
Роман завершується щасливо: Олівер отримує спадщину, з’ясовується, що Роза Мейлі є його тіткою, містер Браунлоу всиновлює Олівера. А Фейджина карають на смерть.
У романі відображені християнські погляди письменника: він вірив у переможну силу добра.
Добро і зло – два композиційні центри в романі. Якщо добро в “Олівері Твісті” постає піднесено ідеальним, то зло хиже, маніакальне і не має раціонального пояснення. Монксу недостатньо просто вбити Олівера, а треба розбестити його серце.
Світло і темрява, прекрасне й огидне стикаються в романі і становлять романтичні контрасти. Добро обов’язково мусить перемогти – ось надія, яка живить уяву письменника.
Особливості роману – в поєднанні реалістичних та нереалістичних рис.
Саме з цих причин соціальні конфлікти врешті-решт усуваються і поступаються місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них – це якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає, незалежно від того, на якій соціальній сходинці перебуває людина.
Але без них життя втрачає сенс.
Важливою особливістю композиції та стилю роману є численні авторські коментарі з роздумами про театр і літературу, про діючі закони тощо. Вони мають різне стилістичне забарвлення і містять гумористичні, іронічні, а то й саркастичні елементи. Письменник майстерно використовує засіб “контрастного монтажу” (несподіване чергування сцен і швидка зміна часу й місця дії), а також лірико-гуманістичну тональність, що найбільшою мірою відповідає його задуму.
Система образів. Герої чітко поділяються на “добрих” і “злих”. До добрих в “Олівері Твісті” належать містер Браунлоу, місіс Мейлі, Роз Мейлі, лікар Лосберн.
Втіленням зла є підступний Монкс та члени злодійської зграї Фейджина.
Жанр роману. Це “роман виховання”, але водночас – перший роман гостро критичного спрямування в англійській літературі XIX століття.
Діккенс створив у своїх романах великий уявний світ, у якому вікторіанська Англія впізнала себе. Життя всіх прошарків населення Лондона знайшло в цьому світі яскраве відображення. Але водночас Діккенс – великий мрійник-романтик і в житті, і у творчості.
Він вірив, що за допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим.
Гумор – різновид комічного відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах, доброзичлива насмішка.
Сатира – 1) різновид комічного, який полягає в гострому осміянні негативного; 2) особливий спосіб художнього відображення дійсності, який змальовує її як алогічне, потворне, неспроможне явище.
Образ-тип – образ-персонаж, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним або неповторним.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)