Феджин – “жадібний, скупий, ненаситний старий, приховувач краденого”, у якого є і серйозніші гріхи: він розтліває душі молодиків, вимушених шукати будь-які кошти для існування, після того, як життя викинуло їх на вулицю. По його доносах зійшли на ешафот минулі спільники, вселяючі Ф. побоювання своєю надмірною обізнаністю і балакучістю. Під кінець дії ешафот чекає самого Ф.
Звістка про ухвалений йому смертний вирок провокує “вибух радості натовпу, тріумфуючого перед будівлею суду при звістці про те, що він помре в понеділок”.
Містячи кубло, де під його спостереженням удосконалюють професійну виучку початкуючі кишенькові злодії, а дочки трущоб, що опустилися, отримують притулок в обмін на обумовлену частку виручки, Ф. створює навколо себе специфічне середовище, для якого обов’язкові встановлені їм правила етикету. Ними передбачається
Суворо їх караючого за “мерзотну звичку до неробства і неробства”, повинні стати дзеркальною копією свого наставника, підтвердивши справедливість його цинічних уявлень про життя і про людську природу. Чужеродность Олівера цьому світу, який претендує і на його духовну суть, склала одну з основних колізій роману.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)