Хоча поняття жанру постійно змінюється й ускладнюється, і все-таки під ним можна розуміти історично сформований тип літературного твору, якому властиві певні риси. Уже по цих рисах багато в чому стає ясна основна думка добутку, і ми приблизно вгадуємо його зміст: від визначення “роман” ми чекаємо описи життя героїв протягом їхнього життєвого шляху, від комедії – динамічної дії й незвичайної розв’язки; ліричний вірш повинне занурювати нас у глибину почуттів і переживань. Але коли ці риси, властивим різним жанрам, змішуються між собою,
Так, зі здивуванням було зустрінуто й одне з найбільших і в той же час загадкових добутків XІX століття – поема Гоголя “Мертві душі”. Жанрове визначення “поема”, під якою тоді однозначно розумівся лірико-епічний добуток, написане у віршованій формі й по перевазі романтичне, сприймалося сучасниками Гоголя по-різному. Одні знайшли його знущальним. Реакційна критика попросту знущалася з авторського визначення жанру добутку
Але думки розійшлися, і інші доглянули в цьому визначенні сховану іронію.
Але чому ж саме цей жанр Гоголь обрав для втілення своїх ідей? Невже саме поема настільки об’ємна й містка, щоб дати простір всім думкам і духовним переживанням Гоголя? Адже “Мертві душі” втілили в собі й іронію, і своєрідну художню проповідь. Безумовно, у цьому-те й складається майстерність Гоголя. Він зумів перемішати риси, властивим різним жанрам, і гармонійно з’єднати їх під одним жанровим визначенням “поема”.
Що ж нового вніс Гоголь? Які з рис поеми, коріння якої йдуть в античність, він залишив для розкриття свого творчого задуму? Насамперед нам оведеться згадати “Илиаду” і “Одиссею” Гомера.
На цьому грунті розгорнулася полеміка між В. Бєлінським і К. Аксаковим, що вважав, що “Мертві душі” написані точно за зразком “Илиади” і “Одиссеи”. “У поемі Гоголя є нам той древній гомеровский епос, у ній виникає знову його важливий характер, його достоїнство й широкообъемлющий розмір”, – писав К. Аксаков. Дійсно, риси подібності з гомеровской поемою очевидні, вони відіграють більшу роль у визначенні жанру й розкритті задуму автора. Уже сам заголовок наводить на аналогію з мандрівками Одиссея.
На люті протести цензури проти такого трохи дивної назви – “Мертві душі” – Гоголь відповів, додавши до основної назви ще одне – “Пригоди Чичикова”. Але пригоди, подорожі, мандрівки Одиссея описала й великий Гомер. Однієї із самих яскравих аналогій з поемою Гомера служить поява Чичикова в Коробочки.
Якщо Чичиков – Одиссей, що мандрує по світлу, то Коробочка з’являється перед нами, нехай у такому незвичайному виді, німфою Калипсо або чарівницею Цирцеей: “ех, батько мій, так у тебе-те, як у кабана, вся спина й бік у бруді! Де так изволил засалитися?”. Такими словами привітає Коробочка Чичикова, і так само зустрічає супутників Одиссея Цирцея, перетворивши їх у теперішніх свиней. Пробувши в Коробочки біля доби, Чичиков сам перетворюється в кабана, поглинаючи пироги та інші страви
Треба помітити, що Коробочка (до речі, єдина жінка серед поміщиків) проживала у своєму віддаленому маєтку, що нагадує занедбаний острів Калипсо, і протримала Чичикова в себе довше всіх поміщиків. У Коробочки відкривається таємниця шкатулочки Чичикова. Деякі дослідники думають, що тут згадується дружина Чичикова.
У цьому яскраво проявляється містицизм і загадковість гоголівського добутку, воно почасти починає нагадувати ліричну поему із хвилюючим містичним сюжетом. Заголовок “Мертві душі” і черепа, намальовані самим Гоголем на титульному аркуші, тільки підтверджують ця думка
Іншою аналогією з гомеровской поемою може служити образ Собакевича. Варто лише глянути на нього, і ми довідаємося циклопа Полифема – потужного, грізного велетня, що живе у величезних барлогах. Будинок Собакевича зовсім не відрізняється красою й добірністю.
Про такий будинок прийнято говорити – “циклопічне” спорудження, маючи на увазі його форму й повну відсутність якої-небудь логіки в побудові. Та й сам Собакевич суперечливий: його “половина” – Феодулия Іванівна, худа як жердина, є повною протилежністю своєму чоловікові
Але не тільки в описах поміщиків ми знаходимо подібність із гомеровской поемою. Цікавий і епізод на митниці, що є як би продовженням хитромудрих витівок Одиссея. Ідея перевезення мережив на баранах явно взята в античного автора, герой якого врятував своє життя й життя своїх товаришів, прив’язавши людей під овець. Аналогії є й у композиції: оповідання про минулі справи Чичикова приводиться наприкінці добутку – Одиссей розповідає Алкиною про свої нещастя, уже перебуваючи поруч із рідний Итакой. Але в поемі цей факт є як би вступом, а саме оповідання становить головну частину
Такій перестановці вступів, висновків і головної частини сприяє й ще один цікавий факт: і Одиссей, і Чичиков подорожують як би не зі своєї волі – вони обоє поступово затягаються стихіями, які керують героями як хочуть. Обертає на себе увага подібність стихій: в одному випадку це грізна природа, в іншому – порочна природа людини. Отже, ми бачимо, що композиція безпосередньо пов’язана з жанром поеми й аналогії з Гомером мають величезне значення. Вони відіграють більшу роль у жанровому визначенні й розширюють поему до “розмірів” “малого роду епопеї”, На це прямо вказують незвичайні композиційні прийоми, що дозволяють охопити значний відрізок часу, і вставні оповідання, що ускладнюють сюжетну лінію добутку
Але говорити про прямий вплив античного епосу на гоголівську поему було б неправильно. Починаючи із древніх часів багато жанрів перетерпіли складну еволюцію. Думати, що в наш час можливий древній епос – це так само безглуздо, як і думати, що в наш час людство могло знову зробитися дитиною, як писав Бєлінський, полемізуючи з К. Аксаковим. Але поема Гоголя, звичайно, куди философичней, і деякі критики вбачають тут вплив іншого великого добутку, щоправда, уже епохи середньовіччя – “Божественної комедії” Данте
У самій композиції видно деяка подібність: по-перше, вказується на трьох-приватний принцип композиції добутку, і перший тім “Мертвих душ”, задуманих як тритомник, виявляє собою, умовно говорячи, пекло дантовской комедії. Окремі глави являють собою кола пекла: перше коло – Лімб – маєток Манилова, де перебувають безгрішні язичники – Манилов із дружиною і їхніми дітьми. Грішники калібру Коробочки й Ноздрева населяють друге коло пекла, далі випливають Собакевич і Плюшкин, одержимі Плутосом – богом багатства й скнарості
Місто Дит – губернське місто, і навіть стражник у воріт, у якого вуси здаються на чолі й нагадують рога чорта, говорить нам про подібність цих порочних міст. У той час коли Чичиков залишає місто, у нього вносять труна покійного прокурора – це чорти волокут його душу в пекло. Через царство тіні й мороку переглядає лише один промінь світла – губернаторська дочка – Беатриче (або героїня другого тому “Мертвих душ” Улень-Ка Бетрищева).
Композиційні й текстові аналогії з комедією Данте вказують на всеосяжний і всенищівний характер гоголівського добутку. Одним порівнянням Росії з пеклом у першому томі Гоголь допомагає читачеві зрозуміти, що Росія повинна піднестися духом і з пекла пройти в чистилище, а потім у рай. Такі трохи утопічні й гротескові ідеї, що всезнищують і воістину гомеровские порівняння могли бути почерпнуті Гоголем з поеми Данте, містичної й незвичайної по своєму сюжеті
У тім, що Гоголь не зумів до кінця здійснити свій творчий задум, що складається в “створенні” чистилища й раю (двох наступних томів), складається естетическая трагедія Гоголя. Він занадто добре усвідомлював падіння Росії, і в його поемі вульгарна російська дійсність знайшла своє не тільки філософське, але й диявольське, сатанинське відбиття. Вийшла як би пародія, сполучена з викриттям пороків російської дійсності. І навіть задумане Гоголем відродження Чичикова несе в собі відтінок якогось донкіхотства
Перед нами відкривається ще один можливий прообраз поеми Гоголя – так званий “перероджений” лицарський роман (таким є, наприклад, “Дон Кихот” Сервантеса). В основі переродженого ( тра-вестированного) лицарського роману (інакше роману шахрайського) також лежить жанр пригод. Чичиков подорожує по Росії, займаючись аферами й сумнівними перед-. прийняттями, але крізь пошуки матеріальних скарбів переглядає шлях духовної досконалості, – Гоголь поступово виводить Чичикова, на пряму дорогу, що могла б з’явитися початком відродження в другому й третьому томах “Мертвих душ”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)