Тема історичного минулого батьківщини завжди хвилювала Пушкіна, як поета, так і прозаїка. Їм були створені такий добутки, як “Пісня про віщого Олега”, “Бородінська річниця”, “Полтава”, ” Мідний вершник “, ” Борис Годунов “. ” Історія Пугачевского бунту” і звичайно ж ” Капітанська дочка “. Всі ці добутки описують різні історичні події, різні історичні епохи: починаючи з напівлегендарних подій, описаних у давньоруському пам’ятнику “Повість минулих літ”, закінчуючи зовсім ще свіжими в пам’яті поета
До нього з винної головою. У рядках вірша “Спогаду в Царському Селі” перед нами встають прославившиеся в боях “Перун кагульских берегів” Румянцев, “вождь полунощного прапора” Орлів. Цій же темі присвячений вірш “Бородінська річниця”, написане в 1831 році із приводу узяття передмістя Варшави.
Одне із центральних місць у Творчості Пушкіна займає образ Петра 1. Пушкіна бачив в образі Петра 1 зразкового правителя держави. Він пише в поемі “Полтава”: Була та неясна пора, Коли Росія молода, У бореньях сили напружуючи, Мужніла з генієм Петра. Схожі думки зустрічаються й в “Мідному вершнику”, де він говорить про славне правління Петра, називаючи його “владарем долі”, що подняли “Росію дибки” і прорубившем “вікно в Європу”.
Незакінчений добуток “Арап Петра Великого” продовжує цю тему. У цьому добутку поет розповідає нам про свого предка, прадіда Ибрагиме Ганнибале. У драмі “Борис Годунов” звертається Пушкіна до іншої епохи, епосі неясного часу. Це був період найтяжких випробуванні для Росії.
Драма “Борис Годунов” – у певному змісті новаторський добуток, у якому народ показаний рушійною силою історії. У цьому добутку автор, передбачаючи Достоєвського, розвінчує теорію, що нібито ціль виправдує засобу. Обоє – і цар Борис, і Розкольників – роблять злочини, виправдуючи себе “благими намірами”, забуваючи, що саме ними вимощена дорога в пекло. “Капітанська дочка” – найбільш значний історичний Твір Пушкіна по обсязі дослідницької роботи, що проробив автор. “Капітанську дочку” автор написав, працюючи над “Історією Пугачевского бунту” – документальним добутком з масою свідчень, що характеризують жорстокість протиборчих сторін.
Але “Капітанська дочка” – це художній твір. На різницю цих двох добутків указувала Марина Цветаева в есе “Мій Пушкін “, по-своєму оригінально провівши границю між поняттям реалізму й романтизму. Пушкіна-Дослідник знає криваву ціну повстання з усіма жахаючими подробицями. Пушкіна-Поет пам’ятає про неї, вустами Швабрина лякаючи Машу долею Єлизавети Харловой.
Пам’ятаємо про неї й ми, думаючи про можливість Гринева відправитися, як і його прототип, сержант Кармицкий, з каменем на шиї “долілиць по Яїкові”. Цю поетизацію, цей романтичний ореол навколо Пугачова, створений Пушкіним, Марина Цветаева назвала словом “чара”. У повісті “Капітанська дочка” Пушкін уперше розробив новий епічний жир – жанр історичної повісті, історичного роману. Віддаючи данину поетові, наш сучасник Давид Самойлов так напише про цей дивний добуток: Селянський бунт, Початок росіянці прози, Не свифтов сміх, Не вертеровы сльози, А заячий тулупчик Лугача, Насильно знятий з панського плеча. “Капітанська дочка” є початком російської історичної прози.
Без її не було б “Тараса Бульбы” Н. В. Гоголя, “Війни имира”Л. Н. Толстого, “Петра 1&;#8243; А. Н. Толстого.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)