“Він співає вранці в клозеті. Можете уявити собі, який це життєрадісна, здорова людина “. Без цієї хрестоматійною, що стала летючої фрази, з якої починається роман Олеші, не обійтися.
А мова в ній йде про колишнього революціонера, члена Товариства політкаторжан, нині ж великому радянському господарник, директора тресту харчової промисловості Андрія Бабічева. Бачить ж його таким – могутнім гігантом, господарем життя – головний герой, людина, що загубився в житті, Микола Кавалеров.
Андрій Бабічев підібрав п’яного Кавалерів,
Він
Він ревнує до незнайомого йому Володі Макарову, чия фотографія стоїть на столі у Бабічева.
Кавалерово двадцять сім років. Він мріє про власну славу. Він хоче більшої уваги, тоді як, за його словами, “у нашій країні дороги слави загороджені шлагбаумами”. Він хотів би народитися в маленькому французькому містечку, поставити перед собою яку-небудь високу мету, в один прекрасний день піти з містечка і в столиці, фанатично працюючи, досягти її.
У країні ж, де від людини вимагається тверезий реалістичний підхід, його підмиває раптом взяти та й створити що-небудь безглузде, вчинити який-небудь геніальне пустощі і сказати потім: “Так, от ви так, а я так”. Кавалерів відчуває, що життя його переламалася, що він вже не буде ні гарним, ні знаменитим. Навіть надзвичайної любові, про яку він мріяв все життя, теж не буде. З сумом і жахом згадує він про кімнату у сорокап’ятирічний вдови Ганнусі Прокопович, жирної і рихлою.
Він сприймає вдову як символ своєї чоловічої приниженості. Він чує її жіночий поклик, але це будить в ньому тільки лють (“Я не пара тобі, гадина!”).
Кавалерів, такий тонкий і ніжний, змушений бути “блазнем” при Бабічева. Він носить за вказаними адресами виготовлену за технологією Бабічева ковбасу, “яка не псується в один день”, і всі вітають її творця. Кавалерів само гордо відмовляється від її урочистого поїдання. Його розбирає злість, тому що в тому новому світі, який будує комуніст Бабічев, слава “спалахує від того, що з рук ковбасника вийшла ковбаса нового сорту”.
Він відчуває, що цей новий, що будується світ є головний, тріумфуючий. І він, Кавалерів, на відміну Бабічева, чужий на цьому святі життя. Йому постійно нагадують про це, то не пустивши на льотне поле аеродрому, де повинен відбутися відліт радянського аероплана нової конструкції, то на будівництві ще одного дітища Бабічева – “Четвертак”, будинку-гіганта, майбутньої найбільшою їдальні, найбільшою кухні, де обід коштуватиме всього четвертак.
Змучений заздрістю, Кавалерів пише Бабічева лист, де зізнається у своїй ненависті до нього і називає тупим сановником із панськими нахилами. Він заявляє, що стає на бік брата Бабічева – Івана, якого одного разу бачив у дворі будинку, коли той погрожував Андрію погубити його за допомогою своєї машини “Офелії”. Андрій Бабічев тоді сказав, що його брат Іван – “ледар, шкідливий, заразливий людина”, якого “треба розстріляти”.
Трохи пізніше Кавалерів випадково опиняється свідком того, як цей товстий людина в казанку і з подушкою в руках просить дівчину на ім’я Валя повернутися до нього. Валя, дочка Івана Бабічева, стає предметом його романтичних устремлінь. Кавалерів оголошує Бабічева війну – “… за ніжність, за пафос, за особистість, за імена, що хвилюють, як ім’я” Офелія “, за все, що пригнічуєте ви, чудова людина”.
Саме в той момент, коли Кавалерів, маючи намір остаточно покинути будинок Бабічева, збирає свої пожитки, повертається студент і футболіст Володя Макаров. Розгублений і ревнуючий Кавалерів намагається обмовити перед ним Бабічева, але Макаров не реагує, а спокійно займає своє місце на так полюбився Кавалерово дивані. Лист Кавалерів не наважується залишити, але потім раптом виявляє, що помилково захопив чуже, а його так і залишилося лежати на столі. Він у розпачі.
Знову повертається він до Бабічева, йому хочеться впасти в ноги благодіяння, покаявшись, благати про прощення. Але замість цього він тільки ятрить, а побачивши з’явилася з спальні Валю, і зовсім впадає в транс – знову починає обмовляти і врешті-решт виявляється вигнані за двері. “Все скінчено, – говорить він. – Тепер я вб’ю вас, товаришу Бабічев “.
З цього моменту Кавалерів в союзі з “сучасним чарівником” Іваном Бабічева, вчителем і утішником. Він слухає його сповідь, з якої дізнається про неабиякі винахідницькі здібності Івана, з дитинства дивує навколишніх і отримав прізвисько Механік. Після Політехнічного інституту той деякий час працював інженером, але цей етап у минулому, тепер же він хитається з пивних, за плату малює портрети з бажаючих, складає експромти і т. п. Але головне – проповідує.
Він пропонує організувати “змова почуттів” на противагу бездушною ері соціалізму, що заперечує цінності століття минулого: жаль, ніжність, гордість, ревнощі, честь, обов’язок, любов… Він скликає тих, хто ще не звільнився від людських почуттів, хай навіть і не самих піднесених, хто не став машиною. Він хоче влаштувати “останній парад цих почуттів”.
Він палає ненавистю до Володі Макарову і брата Андрія, відняли у нього дочку Валю. Іван говорить братові, що той любить Володю не тому, що Володя – нова людина, а тому, що сам Андрій, як простий обиватель, потребує в сім’ї та сина, в батьківських почуттях. В особі Кавалерово Іван знаходить свого прихильника.
“Чародій” має намір показати Кавалерово свою гордість – машину під назвою “Офелія”, універсальний апарат, в якому сконцентровані сотні різних функцій. За його словами, вона може підривати гори, літати, піднімати тяжкості, замінювати дитячу коляску, служити далекобійним знаряддям. Вона вміє робити все, але Іван заборонив їй. Вирішивши помститися за свою епоху, він розбестив машину. Він, за його словами, наділив її пішла людськими почуттями і тим самим зганьбив її.
Тому він і дав їй ім’я Офелії – дівчата, що зійшла з розуму від любові і відчаю. Його машина, яка могла би ощасливити нове століття, – “сліпучий дулю, який вмираючий століття покаже народжується”. Кавалерово здається, що Іван дійсно розмовляє з кимось крізь щілину в паркані, і тут же з жахом чує пронизливий свист.
З задихається пошепки: “Я боюся її!” – Іван спрямовується геть від огорожі, і вони разом рятуються втечею.
Кавалерів соромиться свого малодушності, він бачив лише хлопчика, свістевшего у два пальці. Він сумнівається в існуванні машини і дорікає Івана. Між ними відбувається сварка, але потім Кавалерів здається. Іван розповідає йому казку про зустріч двох братів: він, Іван, насилає свою грізну машину на споруджуваний “Четвертак”, і та руйнує його, а повержений брат приповзають до нього.
Незабаром Кавалерів присутній на футбольному матчі, в якому бере участь Володя. Він ревниво стежить за Володею, за Валею, за Андрієм Бабічева, оточеними, як йому здається, загальною увагою. Він уражений, що самого його не помічають, не дізнаються, і принадність Валі терзає його своєю недоступністю.
Вночі Кавалерів повертається додому п’яним і опиняється в ліжку своєї господині Ганнусі Прокопович. Щаслива Ганнуся порівнює його зі своїм покійним чоловіком, що призводить Кавалерово в лють. Він б’є Ганну, але і це тільки захоплює її.
Він захворює, вдова доглядає за ним. Кавалерово сниться сон, в якому він бачить “Четвертак”, щасливу Валю разом з Володею і тут же з жахом помічає Офелію, яка наздоганяє Івана Бабічева і приколює до стіни голкою, а потім переслідує самого Кавалерово.
Одужавши, Кавалерів біжить від вдови. Чарівне ранок наповнює його надією, що ось зараз він зможе порвати зі своєю колишньою потворної життям. Він розуміє, що жив занадто легко і самовпевнено, занадто високого був про себе думки. Він ночує на бульварі, але потім знову повертається, твердо вирішивши поставити вдову “на місце”.
Удома він застає сидить на ліжку Ганнусі і по-хазяйськи розпиває вино Івана. У відповідь на здивоване запитання Кавалерово: “Що це значить?” – Той пропонує йому випити за байдужість як “краще з станів людського розуму” і повідомляє “приємне”: “… сьогодні, Кавалерів, ваша черга спати з Ганнусею. Ура! “
(1 votes, average: 5.00 out of 5)