Заробітчанські пісні – тематична група станових (суспільно-побутових) пісень, мотиви яких пов’язані з життям та умовами праці сезонних робітників, “строкарів” на поміщицьких ланах, пасовиськах, промислах” в артілях та ін. Тимчасове заробітчанство поширилося після скасування кріпацтва у другій половині XIX ст. й охопило безземельну частину селян, які в Східній Україні з Полісся подавалися у південні степи чи промислові райони донбасу, а в Західній – з Галичини, Буковини в Молдавію на тимчасові заробітки. Виділення З. п. в окрему
Наприклад, у жіночих піснях про життя наймички, строкарки трансформовано для нових обставин мотиви з родинних та весільних пісень про лиху долю невістки, наймички і навіть любовних пісень (“Ой матінко-зірко”,
Нерідко примітивний, а то й вульгарний зміст, суржик – нова, але аж ніяк не вища якість такого фольклору, як це трактувала радянська фольклористка (див.: Бурлацькі пісні).