ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО
§ 1. ПРОСВІТНИЦТВО ЯК ЛІТЕРАТУРНА ЕПОХА
Закони природи і людина
Просвітителі вважали, що природний стан людини – стан свободи, а не свавілля. Людина має підкорятися законам природи: розум навчає, що ніхто не має права загрожувати життю, здоров’ю, свободі, майну іншого. Тому просвітителі виступили проти гноблення народних мас, проти духовного поневолення людини церквою, коли істинна віра підміняється певним ритуалом і догмами.
На думку Ж. Ж. Руссо, Й. Г. Гердера, зло у житті зумовлене тим,
Одним із центральних питань в епоху Просвітництва стала проблема людини та її внутрішньої, духовної
Просвітителі вірили, що людину можна морально виправити через навернення її до знань, духовних ідеалів, природних законів.
Великого значення просвітники надавали освіті, вважаючи, що кожна людина повинна бути освічена, в тому запорука суспільного й особистого щастя. Видатні філософи свого часу – Вольтер, Дідро, Руссо – листувалися з коронованими особами, давали корисні поради щодо розвитку культури, освіти, вважаючи, що таким чином можуть вплинути на суспільний прогрес. Серед просвітителів було поширене поняття “громадянин світу”, яке відбивало просвітницьку віру в загальнолюдську єдність Розуму й Природи.
Ф. Шиллер, наприклад, проголошував: “Я пишу як громадянин світу, який не служить жодному з князів”.