Якщо запитати людину, знайомого з лірикою А. А. Ахматовій лише поверхово, що б він назвав основною темою віршів поета, він, звичайно, відповість: “Любов”. Дійсно, саме вірші Ахматової, присвячені любові, сталі самими популярними в її Творчості. Чи не відразу після появи першої книги, а після “Чіткий” і “Білої зграї” особливо, сталі говорити про “загадку Ахматової”. Сам талант був очевидним, але незвична, а виходить, і неясна була його суть.
Як пояснити, наприклад, чарівне сполучення жіночності й крихкості з тією твердістю
Викликало здивоване замилування й дивна небагатослівність її любовної лірики, у якій пристрасть походила на тишу предгрозья й виражала себе звичайно лише двома-трьома словами, схожими на блискавиці, що спалахують за грізно потемнілим обрієм. Але якщо страждання люблячої душі так неимоверно – до мовчання, до втрати мовлення – замкнуте й обвуглене, те чому так величезний, так прекрасний і пленительно достовірний увесь навколишній світ?
У складній музиці ахматовской лірики, у її ледь мерехтливій глибині, у її підгрунті, що тікає від очей імлі, в, у підсвідомості постійно жила й давала про себе знати особлива, страхаюча дисгармонія, що смется саму А. Ахматову. Вона писала згодом в “Поемі без героя”, що постійно чула незрозумілий гул, як би якесь підземне клекотання, зрушення й тертя тих первісних твердих порід, на яких споконвіку й надійно грунтувалося життя, але які стали втрачати стійкість і рівновагу
Найпершим передвістям такого тривожного відчуття був вірш “Перше повернення” з
(2 votes, average: 4.50 out of 5)