Юродивий – центральний персонаж трагедії А. С. Пушкіна ” Борис Годунов ” (1825). Юродивими на Русі називали блаженних, що відмовилися “Христа заради” від земних благ і ставших “жалібниками” народними. Юродиві вели злидарський спосіб життя, ходили в руб’ях і звичайно носили вериги. У період з XIV по XVI в. юродиві користувалися особливим шануванням: багато хто з них були канонізовані як святі. Їм приписували дарунок провидіння, під маскою божевілля вони безстрашно викривали сильних миру.
Відомо, наприклад, що юродивий Никола
У трагедії Ю., по імені Николка й на прізвисько Залізний Ковпак, з’являється в одній лише
Воно кинуто в особу Годунову. Для Бориса це дійсно удар. Звістка про Самозванця зробила в долі пануючи перелом, випадкова зустріч із Ю. наблизила катастрофу (в античному розумінні терміна – як неминучої розв’язки).
У системі образів трагедії існує сюжетний і символічний зв’язок між Ю. і Пимоном. (Відзначено В. М. Що НеПам’ятає.) Обоє персонажа з’являються единожди, активно в подіях не беруть участь, позбавлені (у відмінність, скажемо, від Шуйского) корисливих інтересів. У них особлива місія – за словами В. М. Що НеПам’ятає, “місія правди”. Бориса мучить вчинене, але в його поданні це тільки “пляма єдине” на совісті, в іншому чистій. Супротивники Годунова вбачають у произошедшем жереб – щасливий спершу для Бориса, а тепер для них (прийменник, щоб “народ мистецьки хвилювати”). І тільки Пимон, а потім Ю. усвідомлюють всю міру “жахливого лиходійства”, доконаного в Угличі.
Тому^-те “не можна молитися за царя Ірода”. Діяння сугубо історичне ( чимало вбивств відбувалося в боротьбі за владу, тим більше – вищу) усвідомлюється як позачасової гріх, дорівнює злочину Ірода
Працюючи над образом Ю., Пушкін прагнув до реалістичної вірогідності й історичної точності. (Поет просив Н. М. Карамзина й В. А. Жуковського надіслати йому житіє якого-небудь юродивого.) Тим часом ще в період твору трагедії навколо Ю. утворилося поле аллюзийного напруги. (Рада Жуковського: “…тобі потрібно виїхати в особах юродивого”; відповідь Пушкіна: ” чиНе піти мені в юродиві, либонь буду блаженнее”. Примітне судження анонімного цензора (? Ф. Булгарина): слова про царя Іроді, “хоча не підлягають ніяким толкам”, можуть бути невірно зрозумілі публікою, що не звикла, “щоб кожний герой говорив своєю мовою”.) У цьому контексті виникає знамените визнання Пушкіна в тім, що в трагедії, написаної “у гарному дусі” (тобто без алюзій), він “ніяк не міг сховати всіх моїх вух під ковпак Юродивого”.
Створений Пушкіним образ перетерпів ряд змін в опері М. П. Мусоргского “Борис Годунов” (1868-1872). Мусоргский майже дослівно відтворює пушкінський текст. Однак між епізодом з копієчкою й виходом Годунова звучить хор: “Хліба!”, виконаний горя й розпачу. Тим самим згущається трагічна атмосфера дії, усунутий важливий для Пушкіна контрапункт “високого” і “низького”, патетичного й комічного.
Ю. Мусоргского – безперечний виразник “думки народного”: у Пушкіна воно мінливо й мінливо. У трагедії Ю. ні про що не пророчествует. В опері образ здобуває провіденціальне значення. Тому Ю. з’являється другий раз, у заключній сцені, “Під Кремами”.
Він пророкує “неясний час”, ллє сльози про душ православної: “Незабаром ворог прийде, і настане ніч. Горі, горі Русі тоді…” Плачемо Ю. опера Мусоргского закінчується
Сцена з Ю. (“У Василя Блаженного”) була виключена композитором з останньої редакції опери, неї пропустив Н. А. Римский-корса-ков, коли заново оркестрував “Бориса Годунова”. Уперше ця сцена ввійшла в подання опери тільки в 1926 р. Першим виконавцем партії Ю. став И. С. Козловский, що створив один із самих грандіозних образів російської оперної сцени. Цю партію співак виконував протягом сорока із зайвим років. Серед драматичних акторів виділяється В. Н. Яхонтів, що грав сцену з Ю. на концертній естраді
(1 votes, average: 5.00 out of 5)