Народився Є. Гуцало 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові (нині – Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.
Серед перших книжок Євгена – Біблія. Ще не вміючи читати, хлопець познайомився із цією книгою, яка стала для нього згодом втіленням мудрості. Почувши про Тараса Шевченка,
Згодом так само зачарований був творами Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника.
Важко сказати, коли відбулася перша проба пера майбутнього письменника. Сам він, жартуючи, згадував: “Здається, я писав завжди”. Якось йому задали писати твір на вільну тему.
Українську мову та літературу викладав батько Євгена. І коли він прочитав твір сина, то на весь клас запитав: “Ти оце звідки списав?” У Євгена був і свій “робочий кабінет”: за хатою, у кущах бузку, він сам змайстрував стола з грабових жердин і спекотного
У 1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві “Радянський письменник” (нині “Український письменник”), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань “Люди серед людей”. Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість.
Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: “Яблука з осіннього саду” (1964), “Скупана в любистку” (1965), “Хустина шовку зеленого” (1966), “Запах кропу” (1969) та інші.
Є. Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, описуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози.
Назва першої книжки – “Люди серед людей” – програмова. її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.
У 1960-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями у прозі, з’являються друком дві повісті Є. Гуцала – “Мертва зона” (1967) та “Родинне вогнище” (1968, інша назва – “Мати своїх дітей”).
На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість “Дівчата на виданні”, дилогія “Сільські вчителі” та “Шкільний хліб”.
Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: “Олень Август” (1965), “З горіха зерня” (1969), “Дениско” (1973), “Саййора” (1980), “Пролетіли коні” (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії.
Дитяча проза (точніше – книжки для дітей і батьків) Є. Гуцала прикметна особливим, по-гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну “країну дитинства” письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу – в новому баченні, про що свідчить цикл “Оповідання з Тернівки”, книжка “Княжа гора”.
У 1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала “Письмо землі”. Далі з’являються книжки віршів “Час і простір” (1983), “Живемо на юрі” (1984), “Напередодні нинішнього дня” (1989). Так рівно через 20 років після першої поетичної добірки “Зелена радість конвалій” повертається письменник до лірики.
Євген Гуцало – лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, його книги перекладені багатьма мовами світу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)