Це відбулося два роки тому. Першим це почув я, верней, не почув, а відчув. Я швидко оббіг всі кімнати, перевірив всі вимикачі й, не знайшовши нічого підозрілого, вернувся у свою кімнату. Але цей захід не давав мені спокою. Я виглянув у вікно, і… чорний стовп диму вдарив мені просто в особу – горіла квартира поверхом нижче.
Шокований побаченим, я все-таки зміг зателефонувати “01” і швидко побіг долілиць.
Пожежники приїхали за п’ять мінут. Пожежників було семеро. Шоломи блищали на них, начебто це була рать якогось заморського царя.
Вони приставили сходи й полізли, начебто мурахи, нагору, ксоседям.
Полум’я все підсилювалося. Навколо мене зібралася юрба людей. Усе стривожено дивилися нагору на боротьбу людини й вогню. Коли вогонь, здавалося, був переможений і перший пожежник виглянув із квартири, усі побачили, що в нього на руках щось ворушиться. Пожежник обережно ступав по сходам, притискаючи до грудей свою ношу.
Нам знизу здавалося, що пожежник от-от не удержиться й тоді… Але все пройшло успішно. Коли пожежник ступив на землю й розгорнув ковдру, ми побачили той безцінний дарунок.
Цим
Згадую, як бігла по вулиці її мама й кричала: “Иринку рятуйте!” Згадую, як вона побачила її живу й ледь опустилася на землю поруч із нею. Згадую слова вдячності й розумію, що пожежник – одна з найважливіших професій, тому що немає нічого важливіше, ніж урятувати людське життя
(2 votes, average: 3.50 out of 5)