Куди йде дитинство? ( твір-міркування)

Дитинство… Говорять, що це сама щаслива пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно мине або вже пішло від нас назавжди. “Дайте в дитинство щасливий квиток”, – просять деякі.

А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе всі нові й нові далечіні? Як у Светлова: “Обрій іде – я за ним”.

Так, дитинство – це прекрасна пора, але мине вона дуже непомітно. Як сон… Життя тече плавно, без поштовхів і різких поворотів.

Тебе люблять, плекають, часом лають,

але теж люблячи. І раптом – грім серед ясного неба: один раз ти прокидаєшся й розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже з минулого й сховалося, полетіло до інших берегів, країнам, далеко, звідки немає повернення. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відгомони, залишаються в нас у душі, у пам’яті. Це підтримує нас, допомагає не занепадати духом у важку мінуту

Часто чуєш: “Якби знову стати дитиною”. Майже всі хочуть вернутися хоч на мить у безхмарну й безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні пухирці

з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинниками розглядати яскраві картинки в більших книгах…

Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди виявиться місце й час мрії дитинства, що він буде носити із собою вдуше.

Щоб бути щасливим, зовсім не обов’язково вертатися в країну Дитинства. Досить зберігати в серце цю малюсіньку часточку минулого й сподіватися, що вона зігріє Майбутнє життя й офарбить його в неймовірні й дивні кольори


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Куди йде дитинство? ( твір-міркування)