Над поемою гайдамаки Великий Кобзар Т. Г. Шевченко працював понад два роки і присвячував цій роботі весь вільний від занять в Академії мистецтв час. Поема була надрукована у 1842 році за власні кошти автора і досить швидко стала значною подією не тільки в українській, а й в світовій літературі. Головним джерелом цього видатного твору стали народні українські пісні і перекази. У поемі Т. Шевченко яскраво змалював як реальні, так і вигадані образи.
Як відомо з історії, Гонта і Залізняк – це реальні історичні особи, а ось Ярема Галайда – це
Ярема – типовий представник українського народу того часу.
Ярема в поемі “Гайдамаки” – це наймит, над яким знущався жорстокий пан Лейба. Яремі приходилося багато працювати, на нього було покладено багато обов’язків. Він довго терпів знущання Лейби, мовчки виконував
Особиста кривда зробила його більш сміливішим і рішучим.
Та не лише особисті негаразди, а і вболівання за свій пригнічений народ, за свою поневолену Батьківщину, врешті-решт зробили його месником і підштовхнули піти у гайдамаки. Там він знайшов дім, опинився у доброзичливій родині, знайшов гарних вчителів – Залізняка, Гонту, та інших козаків. У своїй ненависті до ворогів свого народу він настільки підіймається, що хоче стати “сторуким”, він так люто їх зненавидів, що й якщо загине, то й тоді підніметься з могили і буде мучити шляхту. За короткий час Ярема дуже змінюється. У нього ніби виросли крила, “тепер він неба достане, коли полетить”. І якщо спочатку Ярема дивував своєю рабської покірністю і ніжним романтичним коханням, то потім він вражає як справжній месник, помітний своїми подвигами у кожному бою.
Він помітний своєю грізною силою, надзвичайною хоробрістю, а понад усе – жагучою люттю до панства і навіть якоюсь жорстокістю.
“А Ярема – страшно глянуть – По три, по чотири так і кладе…”
Ярема став гарним воїном і усі свої страждання вимістив на ворогах землі української. Але в той же час він залишався і романтичним героєм. Тому Т. Шевченко зобразив його силу та вдачу декілька перебільшеною, його образ наділив винятковими рисами, але ці риси все ж таки були характерні для українського народу, а не його ворогів. Ярема весь час з народом, він розділяє з ним ярмо неволі і радість перемоги над гнобителями.
Це звичайний гайдамака, і автор на цьому наголошує. Поет наприкінці поеми наділяє Ярему щастям: вони врешті-решт вінчаються з Оксаною, а потім він повертається в загін Залізняка, якому він став за справжнього сина: “Придбав Максим собі сина На всю Україну.
Хоч не рідний син Ярема, А щира дитина”. Ярема прославився за відданість народній справі. Народ складає про нього пісні. І досить важливо, що Ярема не гине і залишається в нашій пам’яті живим.
Він і такі герої, як він, повинні передати наступним поколінням естафету святої боротьби за волю та незалежність.