З другої половини XVIII ст. в європейських літературах почав формуватися новий напрям – сентименталізм. Назва його узята з твору англійського письменника Л. Стерна “Сентиментальна подорож”.
Художня система сентименталізму виросла з переконання, що можна подолати негаразди у людських і навіть соціальних стосунках, звернувшись до почуттів людини, до її здатності насолоджуватися власними емоціями.
Відповідно вартісним вважався той художній твір, який міг зворушити людське серце й душу. Цим сентименталізм передусім відрізняється
Письменники-сентименталісти прагнули наблизитися до сучасного їм життя, змалювати образи інтелігенції, селянства у їхніх щоденних турботах, мріях, сподіваннях. Вони вбачали своє завдання в тому, щоб показати очевидний факт – не лише аристократи, а й прості, звичайні люди вміють
Через нездоланне почуття до заміжньої жінки він покінчив життя самогубством. Зображуючи людські почуття, письменники-сентименталісти поетизують красу природи, бо її велич і вічність підкреслюють чутливість героїв, радощі сімейного життя, які нерідко протиставляються державним інтересам персонажів письменників-класицистів. Свій задум письменники-сентименталісти найчастіше втілювали у такій художній формі, як щоденникові записи, листи.
Ці псевдодокументи створювали атмосферу безпосередності, щирості. Адже і в листах, і особливо в щоденниках людина ділиться своїми сокровенними думками й почуттями. Глибшому розкриттю цих почуттів сприяє й розповідь від першої особи, яка є або учасником, або свідком зображуваних подій.
Згасання сентименталізму як літературного напряму тісно пов’язане з втратою віри в те, що етичні цінності – співчуття до ближнього, намагання полегшити його страждання – можуть змінити світ. Криза сентименталізму приводить до того, що в літературі з’являються нові – романтичні – тенденції.
В українській літературі риси сентименталізму найбільш притаманні повістями Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Козир-дівка”, “Щира любов”, а також певною мірою п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревського і творам Є. Гребінки. Проте, як слушно зауважив Д. Чижевський, “в історії української літератури немає потреби утворювати з кількох творів Квітки та одного твору Котляревського окремого літературного напряму”.
З другої половини XVIII ст. в європейських літературах почав формуватися новий напрям – сентименталізм. Назва його узята з твору англійського письменника Л. Стерна “Сентиментальна подорож”.
Художня система сентименталізму виросла з переконання, що можна подолати негаразди у людських і навіть соціальних стосунках, звернувшись до почуттів людини, до її здатності насолоджуватися власними емоціями.
Відповідно вартісним вважався той художній твір, який міг зворушити людське серце й душу. Цим сентименталізм передусім відрізняється від класицизму. Адже письменник – класицист був раціоналістом, спирався на закони розуму. Він змальовував людину і її почуття взагалі, а не як індивідуальні, неповторні.
Прототипами класицистичних героїв були представники вищих кіл суспільства – можновладці, особи, наближені до царського двору, аристократи або історичні особи. Письменники-сентименталісти прагнули наблизитися до сучасного їм життя, змалювати образи інтелігенції, селянства у їхніх щоденних турботах, мріях, сподіваннях. Вони вбачали своє завдання в тому, щоб показати очевидний факт – не лише аристократи, а й прості, звичайні люди вміють глибоко кохати, страждати, сподіватися. Класичними зразками сентиментальних творів є романи С Річардсона (“Памела”), Ж.-Ж.
Руссо (“Юлія, або Нова Елоїза”), Й. В. Гете (“Страждання молодого Вертера”). їх герої – надзвичайно чутливі люди, нерідко це призводить їх до фатального кінця, як, наприклад, героя й В. Гете Вертера. Через нездоланне почуття до заміжньої жінки він покінчив життя самогубством. Зображуючи людські почуття, письменники-сентименталісти поетизують красу природи, бо її велич і вічність підкреслюють чутливість героїв, радощі сімейного життя, які нерідко протиставляються державним інтересам персонажів письменників-класицистів. Свій задум письменники-сентименталісти найчастіше втілювали у такій художній формі, як щоденникові записи, листи. Ці псевдодокументи створювали атмосферу безпосередності, щирості.
Адже і в листах, і особливо в щоденниках людина ділиться своїми сокровенними думками й почуттями. Глибшому розкриттю цих почуттів сприяє й розповідь від першої особи, яка є або учасником, або свідком зображуваних подій.
Згасання сентименталізму як літературного напряму тісно пов’язане з втратою віри в те, що етичні цінності – співчуття до ближнього, намагання полегшити його страждання – можуть змінити світ. Криза сентименталізму приводить до того, що в літературі з’являються нові – романтичні – тенденції.
В українській літературі риси сентименталізму найбільш притаманні повістями Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Козир-дівка”, “Щира любов”, а також певною мірою п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревського і творам Є. Гребінки. Проте, як слушно зауважив Д. Чижевський, “в історії української літератури немає потреби утворювати з кількох творів Квітки та одного твору Котляревського окремого літературного напряму”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)