У старій казці, яку написав французький письменник Шарль Перро, є гарна – прегарна героїня – Попелюшка. Усі дівчатка мріють про те, що й вона, – потрапити на бал до королівського палацу і вийти заміж за прекрасного принца. З усієї казки вони бачать тільки її яскравий фінал, гарну сукню і карету, які начаклува – ла її тітонька-фея.
Одного разу я перечитувала цю казку і подумала: “А якби я була Попелюшкою?” Яка вона, Попелюшка? І тоді я придивилася до цієї дівчинки уважніше. Ось вона живе у родині, її постійно навантажують різними,
Попелюшка ходить у брудних стареньких сукенках, а я у новенькій спідничці й чобітках. Спить Попелюшка у маленькій кімнатці на підлозі, а я – на гарному м’якенькому ліжечку.
Якщо я хочу піти у кіно, або театр, або цирк, чи на новорічне свято, мене туди поведуть. Так, я не Попелюшка, я майже принцеса. Та й принців ніколи на вулиці не зустрінеш!
А в кареті я їздила одного разу, коли була із мамою в Петербурзі.
Значить, фея – це моя дорогенька матуся. Щоб допомогти їй, іноді я мию підлогу, чи допомагаю на кухні. Для мене це велике свято.
За це вона називає мене: “Попелюшко ти моя!” І я радію.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)