“При ім’ї Пушкіна негайно осіняє думка про російського національного поета,” – писав Н. В. Гоголь. І це дійсно так.
Читаючи вірша Пушкіна, мимоволі відчуваєш, з якою теплотою, любов’ю, радістю й гордістю поет озивається про свою країну. Чистий і ясний склад, самобутній і багатий мова: росіяни вдачі, рідна Природа й Історія Батьківщини з’являються перед нами у всій їхній величі й могутній красі. Чарівні й поетичні пушкінські картини російської природи. “Осінь”, “Зимовий ранок”, “Зимовий вечір”, “Кавказ”
Але особливо йому близькі й люби непомітні пейзажі среднерусской смуги. Під впливом пушкінського пера відчуваєш приплив гордості й замилування російськими лісами й лугами, ріками й озерами, нашими неосяжними просторами.
А пушкінські замальовки пір року!… Декількома майстерними штрихами поет живописует свою улюблену пору:
Сумовита пора! Очей очарованье! … Приємна мені твоя прощальна врода…
Люблю я пишне природи увяданье, … У багрець і золото одягнені ліси.
А от російська
Під блакитними небесами… Чудовими килимами, … Блищачи на сонце, сніг лежить; …
Прозорий ліс один чорніє, … І ялина крізь іній зеленіє, … І річка під льодом блищить.
Ці рядки, що іскряться свіжим зимовим холодом, снігом, що пахнуть чистим прозорим повітрям і хвоєю, міг написати лише людина, щиро закоханий у Росію.
Любов Пушкіна до батьківщини – це не тільки оспівування природи. Це й глибокі соціально-політичні мотиви, озвучені в його віршах. “Гроза дванадцятого року” дала потужний імпульс патріотичному вільнодумству поета. Подвиг російського народу, що відстояв своя незалежність і освободили народи Європи, на все життя запам’ятався в серці й розумі Пушкіна.
Саме в Пушкіні знайшла свого великого виразника епоха, що почалася славою 1812-1815 років і завершившаяся трагедією 14 грудня 1825 року.
… Російське кріпосництво.
Щоб сильніше його загострити, поет у вірші ” Село ” застосовує антитезу. Спочатку читач попадає в “притулок спокою, праць і натхнення”. На перший погляд там все прекрасно, життя тече своєю чергою, іноді перериваючись “розкішними бенкетами” і “забавами”. “Скрізь сліди достатку й праці”.
Але, виявляється, це лише перше враження, що дуже обманчиво. Раптово “думка жахлива душу затьмарює”:
Тут Барство дике без почуття, без закону, … Привласнило собі насильно лозою… І праця, і власність, і час хлібороба, –
Обурюється поет відношенням поміщиків до селян-трудівникам. І все-таки поет сподівається, що рабство впаде, і “зійде прекрасна зоря”.
Пушкін, що виступав із прямим закликом до боротьби проти самодержавства в ім’я батьківщини, близький ідеалам декабристів. Він не відступає від них навіть після того, як його друзів засилають на каторгу. Поет звертається до них з полум’яною відозвою:
У глибині сибірських руд… Зберігаєте горде терпенье, … Не пропаде ваша скорботна праця… І дум високе стремленье.
Цієї ж ідеї Пушкін оспівує в таких добутках, як ода “Вільність”, віршах “До Чаадаєва”, “Анчар”, “Арион”, написаних після грудневих подій.
У Творчості Пушкіна злилися воєдино волелюбність і патріотизм, віра в Майбутнє своєї батьківщини й переживання за долю російського народу. От чому Пушкін, за словами Гоголя, “є явище надзвичайне й, може бути, єдине явище російського духу”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)