Цього літа зі своєю родиною я відпочивала у Криму. Звичайно, я дістала багато яскравих вражень, але найбільше запам’яталася прогулянка катером…
Одного дня, вільного від походів на пляж та екскурсій, мені трапилася нагода побувати у Місхорі. Наші знайомі, котрі вже встигли там побувати, захоплено розповідали про славнозвісні кам’яні скульптури та Русалку, що знаходиться в самісінькому морі.
Отож на світанку пішки вирушили. Йти було далеченько, але з моря повівало свіжим вітерцем, тому хода була легкою…
Проте зовсім іншим
– Будь ласка, сім квитків до Алупки, – сказав тато касирові.
– Вибачте, але запізнилися… Лишилося тільки шість.
– Ось так!
– Я можу запропонувати квитки на завтра, якщо це вас влаштує…
– Ні, дякую. Але ми візьмемо ті шість, а там розберемося.
Ми сподівалися купити зайвий квиток на руках. Проте час минав, а квиток
І от до відпливу лишалося кілька хвилин, а ми ще не могли зайти на падубу. Я лише спостерігала, як багато людей радісно вмощувалися біля вікон катера…
– Ой, Льовику, любий! Я забула там свою парасольку! – почувся голос заклопотаної жінки.
– От так горе!
– Доведеться лишитись… А що ж з квитком?..
– Вибачте, здається у вас є зайвий квиток?
– Так, звичайно. Ось, беріть його, але швиденько, бо катер ось-ось відчалить!
Я лише встигла подякувати добрій жінці за таку послугу і вскочила на палубу. За юрбою туристів я побачила вільне місце біля вікна…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)