Вірний товариш (твір-оповідання)

Якось два роки тому виходжу вранці заспаний на подвір’я і чую тоненький, але завзятий гавкіт цуценяти. Можливо, це було вітання, бажання познайоми­тися ближче. Я був не проти знайомства.

Біля паркану нашого будинку стояло цуценя. Ніякого господаря поруч не ви­дно. Я покликав його до себе, але песик не поспішав. Довелося сходити на кухню і взяти смачненького.

Голод і запашний шматок ковбаски змусили гостя пі­ти зі мною на контакт.

Добре, що був вихідний, я весь день провів з новим товаришем. Він такий ку­медний і дуже розумний! Умовляти

батьків і бабусю, щоб цуценя залишилося у нас, довго не довелося: подвір’я чималеньке, тож потрібен охоронець. Довго вибирав кличку, хотілося назвати якось по-особливому, але чомусь песикові найбільше сподобалася кличка Шарик.

Весь вільний час ми були разом. Він ходив зі мною до магазину, проводжав і зустрічав після школи.

Виріс Шарик, я закінчив сім класів, і наша сім’я переїхала жити до міста. За Шариком тепер наглядала бабуся. До бабусі я їздив лише на канікулах, рідко – на вихідних. І щоразу, коли я виходив на перон своєї станції, мене зустрічав Шарик. Ще з вікна потяга я бачив, як спокійно сидить

мій собака на пероні, без суєти оглядає приїжджих, а побачивши мене, кидається з усіх лап назустріч і лащиться, і вистрибує, немов маленьке цуценя, а не дорослий пес. Як він відчував, коли я приїду?

Це загадка для всіх членів моєї родини.

З часом на подвір’ї у бабусі з’явився ще один охоронець. Бабусина знайома продала свій будинок і перебралася до доньки в місто, а Кнопку віддала нам. Шарику нова жителька дуже сподобалася.

Він навіть приносив їй кісточку зі своєї тарілки, оскільки Кнопка була прив’язана. Такого взаєморозуміння, яке існува­ло між цими тваринами, рідко можна зустріти серед людей.

Та одного разу у Кнопки перетерся нашийник, вона стала вільно бігати, обню­хувати подвір’я. Знайшла і лаз, за допомогою якого Шарик опинявся на вулиці. Тільки Кнопка вибралася на волю, як потрапила під колеса вантажівки. Все відбулося на очах бідолашного Шарика.

Він так сумував, що відмовився від їжі. А наступного дня він зник. Ми сподівалися, що пес повернеться, але цього не сталося.

Не стало в мене вірного і відданого товариша, але я ніколи його не забуду. Адже він справді був добрим другом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вірний товариш (твір-оповідання)