Про комедії “Мина Мазайло” відомий літературознавець Юрій Шерех писав: “Український театр одержав свою найкращу комедію, може, свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, грацію…”… У цих словах – висока оцінка художніх досягнень добутку. Сучасні дослідники визначають комедію “Мина Мазайло” як політичну.
Адже політичний підтекст закладений уже всюжете.
У комедії мовлення іде про крейду що служить Донугля Мині Мазайле, що вважає, що перешкодою його успіху в кар’єрі
Не сприймають її син Мокій і дядько Тарас. Коли, нарешті, новітній Мартин Боруля став Миною Мазениним, він з жахом довідався з газети, що за “систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазенина звільнений зі своєї посади. Нищівна сатира Кулиша спрямована насамперед проти почуття зменшення своєї значимості самого Мини Мазайла – “малоруса”, українського міщанина, що перетворюється в росіянина, як
Глибокий аналіз тодішньої дійсності в комедії Кулиша вражає. На тлі подальших подій зовсім не смішно звучать слова, сказані дядьків Тарасом:
“їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а потім знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!”.
На підставі художніх ознак комедії Лесь Танюк визначив її як філологічний водевіль, що побудований на зіставленні української й російської мов. Саме ця двомовність є эстетическим ключем добутку. Яскравим зразком таких “філологічних” засобів комічного є урок правильної вимови: А в сусідній кімнаті син Мокій учить дівчину переборювати російський акцент при читанні українською мовою. Сюжет добутку насичений розмовами на філологічні Теми, здебільшого на язикові.
Наприклад, з діалогу двох подруг, Ули й Рини, довідаємося, що Мокій колись зрівняв гарні очі подруги сестри із двома вечірніми озерцями в степу. Уля, відзначаючи поетичність такого вираження, мріє про шлюб з людиною, що щоліта возив би її відпочивати в Крим: “А там не два озерця – море! Два моря! Чорне й Каспійське!”.
Перед нами – дві життєві позиції, поезія й проза життя. Це перші експозиційні штрихи до відносин Мокія й Ули, які й надалі будуть розвиватися під знаком “укрязик”. Молодий Мазайло переконує дівчину, оскільки в неї й прізвище українська, і зовнішність, що їй конче необхідно опанувати рідною мовою. І наполегливий юнак домагається свого. Мещаночка Уля, що, соромлячись соєю прізвища Рассоха, називає себе Рассохиной, стає ревним захисником української мови
Своєї гостроти й виразності “філологічний” конфлікт досягає у відносинах Мокія й батька. Під час “диспуту” до них приєднуються тітка Мотя, дядько Тарас, комсомольці, і кожний з них має свою власну позицію, свою власну точку зору щодо українізації або русифікації. Незважаючи на розмаїтість думок, перед нами виникає узагальнений образ обивателя в його безглуздій войовничості, нікчемності й поверховості. Забуваються національні коріння, національні традиції, віддаються рідна Мова, культура. Разом з тим з’являються теорії про всесвітню трудову комуну, у якій прізвища замінять номера: “наприклад: товариш номер 35-51” або ж “між вільних безкласових людей з’являться зовсім інші, нові прізвища”.
Так мислить і живе радянська людина. Драматург за допомогою шаржу й гротеску висміює новітніх “міщан у дворянстві”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)