Художнє відтворення проблеми українізації у комедії “Миііа Мазайло” Миколи Куліша.
Один із кращих творів Миколи Куліша “Мина Мазайло” висвітлює проблеми русифікації України, яку у 20-х роках більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою українізацією. Українізація “зверху” не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціонування української мови та формування національної свідомості. За роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації,
Він байдужий до свого родоводу і до походження прізвища – Мазайло. Для Мини воно звучить занадто по-українськи, і в цьому полягає почуття меншовартості, Саме тому герой комедії вирішує змінити прізвище. Він також шукає вчительку, яка навчила б його правильно говорити “по-руському”.
У той же час, коли Мина задумується над кращим варіантом свого майбутнього прізвища (Сіренєв, Розов, Тюльпанов, Алмазов, Мазєзін), син його, Мокій, хоче відтворити
Усе життя Мазайло відчував утиски і погорду у зв’язку зі своїм прізвищем:
– Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли. Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло!
За репетитора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!..
У наскрізь саркастичній тираді нарікань героя, на жаль, закладена гірка правда довготривалої зневаги до всього українського, національного. Тому українізацію 20-х років Мина Мазайло й розцінює по-своєму: “Це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. Усвідомлення такого повороту українізації (іншого він і не припускає) спонукає Мину вперто брати уроки у Баронової-Козино та неодмінно міняти прізвище. Справа дійшла до того, що все українське сприймається ним не тільки як чуже, але як і вороже:
– ІЦе як я підходив до загсу – думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське – і заноровиться. На зло тобі заноровиться.
У такому ході думок відчувається серйозна трагедія народу, для якого перекинчики і відступники – не поодиноке явище. Зневажливо ставиться до всього українського, у тому числі до свого прізвища, дружина Мазайла – Килина та його дочка Рина. Міщаночка Уля ховається за прізвищем Розсохина (хоч справжнє прізвище Розсоха). Та перевершує всіх у своїй ненависті до всього українського тьотя Мотя з Курська.
Побачивши на вокзалі напис українською мовою “Харків”, вона з розпачем і обуренням запитує: “Навіщо ви нам іспортілі город?” На проблеми тогочасної українізації тьотя Мотя дивиться як на явище тимчасове.
Під знаком “укрмови” розвивається сюжетна лінія Мокія і Улі. На думку Мокія, Улі необхідно вивчити рідну мову вже тому, що у неї і прізвище, і зовнішність (тут беруться ним до уваги “очі, рот, стан”) – все українське. І наполегливий хлопець домагається цього. Використавши засіб паралельної дії, М. Куліш показує розучування Миною “Сінокос” з учителькою “правильних проізношеній” й українського “Під горою над криницею” Мокієм та Улею, чим посилює ефект комедійності. Отже, Уля не виконала прохання Рипи: закохати в себе Мокія і сприяти тому, щоб він зрікся своєї “укрмови”. Вплив виявився зворотнім.
Ставлення автора комедії до образу Мокія не є однозначним; з одного боку, М. Куліш іронізує над його захопленням політикою українізації, а з іншого – драматург значною мірою втілює у ньому своє розуміння важливості мовних проблем. Адже не може не приваблювати турбота Мокія про кожне слово, “щоб не пропало”.
З обуренням ставиться до шовіністичної політики в Україні дядько Тарас: “Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєшся по-нашому – всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає – приступу немає”. Суть офіційної українізації дядько Тарас виводить із гіркого власного досвіду: це спосіб спочатку виявити, а потім знищити усіх українців.
На жаль, його слова стали пророчими.
Таким чином, справжню суть українізації М. Куліш розкрив через ставлення до неї персонажів п’єси “Мина Мазайло”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)