11 клас
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
МИКОЛА КУЛІШ
Художнє відтворення проблем українізації в комедії “Мина Мазайло”
І варіант
Проблема українізації хвилювала багатьох патріотів України. Микола Куліш теж був одним із патріотів, вірив у те, що з часом усе зміниться, Батьківщина стане самобутньою, вільною, українською. Тому не дивно, що головною проблемою у 20-ті роки минулого століття, коли стало трохи легше жити людям різних національностей, у тому числі й українському народові, постала проблема українізації.
Драматургу
Мина Мазайло, службовець, вирішив “влізти” у вищий світ, для чого йому потрібно було навчитися правильної російської мови. Тому він найняв вчительку “правильних проізношеній” з чудовим, на його погляд, російським прізвищем Баронова-Козино. Його син Мокій “уже збожеволів од своєї укрмови”, бо весь час ходить з українським словником, повторює слова, у всьому бачить красу українського слова, але вживає українські слова не завжди доречно.
Тому його родина вирішує “врятувати” його, домагаючись цього тим, що Уля починає хлопця
Батько, Мина Мазайло, хоче змінити своє прізвище на російське, можливо, Мазєнін. А Мокій мріє додати до Мазайла ще й Квач, прізвище, яке носили колись його прадіди. Його ніхто не розуміє, і він скаржиться Улі: “Бачите тепер, Улю, який я самотній?..
Родня – а нема до кого слова промовити, тим паче українського”. Виходить, тут родина зіткнулася з проблемою українізації з двох боків – з боку прийняття і з боку незгоди. Мокій, який є прихильником українізації, каже: “А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою…
Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте.
Щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш…”
Зовсім іншої думки Мазайло. На його погляд, “українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української – і це наша трагедія”.
Його підтримує тьотя Мотя з Курська, яку лякає навіть український напис на вокзалі – “Харків”.
Кожен з родини Мазайлів має свій погляд на українізацію. Мазайло думає так: “Українізація – це спосіб створити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. Дядько Тарас іншої думки: “їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців. А тоді знищити разом, щоб і духу не було…”.
Виходить, що вона взагалі непотрібна і тільки руйнує життя таких “історично самостійних” дядьків, як дядько Тарас з Києва й таких “інтелігентів”, як Мина.
Тьотя Мотя взагалі не розуміє, навіщо потрібна українська мова, адже, на її думку, селяни взагалі не українці. Вона розповідає, що в них у Курську ніхто не розмовляє українською мовою, а українці їй зовсім не до вподоби. Їй навіть не спадає на думку, що кожна нація має право на свою мову, на своє світобачення. Тьотя Мотя бачила в Москві в театрі “Дні Турбіних”, і там українці їй зовсім не сподобалися.
Герой Альоша там сказав про українізацію:”… все це туман, чорний туман… і все це минеться”.
Мокій умовив Улю, що вона справжнісінька українка. Дівчина в це повірила. Тому вона привселюдно доводить, що у неї все українське.
Це виводить із себе тьотю:”.. .прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной”. Лякає така реакція на звичайне повернення до коренів. Тому таким логічним здається фінальна сцена, коли Мині комсомольці приносять газету, де написано: “За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…”
Ось у такому становищі опиняються усі, хто стоїть на перешкоді повернення до коренів, хто за своїми мізерними прагненнями забуває про рідну мову, а значить, і про рідну країну. Українізація, на мій погляд, виявилася добрим уроком для усіх верств населення, для усіх родин. Вона показала, наскільки по – різному ставляться навіть члени однієї родини до неї, до яких крайнощів доходять-до повного неприйняття чи “схиблення на укрмові”.
Тому треба прислухатися до прохання Миколи Куліша зайняти золоту середину, не кидатися у крайнощі і при цьому знати і любити культуру свого народу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)