Художня своєрідність творчості Белли Ахмадулиной

Ахмадулина Белла Ахатовна – російська радянська поетеса й перекладачка, закінчила Літературний інститут М. Горького в 1960. Ахмадулина – майстер метафорично багатого вірша, переходів конкретно – почуттєвої образності у вигадливу гру алегорій, повсякденного мовлення – у високу архаїку, безпосередності визнання – у вишукану стилізацію. Ліричну героїню Б. Ахмадулиной характеризують зосередженість – іноді надмірна – на самовираженні й самоаналізі. Б. Ахмадулина – перекладач, що мистецьки передає дух оригіналу.

Вона

пише нариси, наполегливо вертаючись до доль А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова. Почесний член Американської академії мистецтв і літератури

Тенденція до осмислення долі суспільства, долі особистості, вітчизняної культури, що співвідносяться з гуманістичними ідеалами християнства, знайшла вираження в нових добутках Б. Ахмадулиной. Вона прагне “підняти планку” поетичної культури, з’єднати у своїй Творчості традиції допушкинской, класичної літератури й модернізму, наблизити сучасника до його власних язикових особливостей, спонукати мислити, дорожачи тань ний кожного слова. Стих поетеси нерідко нагадує одну

величезну метафору, зміст якої “затемнений” , тому що містить у собі безліч інших змістів, відтінків, образів, зчеплених між собою примхливо, підкоряючись почуттю, що рухає автором, дотримуючись болісних спроб осягти й виразити сутність явищ адекватно, не спрощуючи й не спотворюючи. Б. Ахмадулина відмовляється від сюжету: Тема твору й ідея не стільки “задаються”, скільки “відшукуються” у результаті розгортання поетичної емоції.

Головне для поетеси присвоєння – присвоєння всього, що дорого, перед чим вона схиляється, що хвилює, мучить, піднімає. Присвоєння – значить любов, замилування, співпереживання, жаль, настільки повні й безоглядні, що без них Б. Ахмадулина не мислить саме себе. Привласнене – значить пропущене через душу, глибоко потрясшее, облите слізьми, що назавжди стало невід’ємною частиною внутрішнього миру

Відкриваючи для себе кого – або, Б. Ахмадулина як би проживає його долю, входить у його художній мир так глибоко, що неминуче перетворить власну творчість. У поезії можна розподілити пушкінську, лермонтовскую, цветаевскую, пастернаковскую традиції

Безроздільному всевладдю тиранії Б. Ахмадулина протиставляє міць людського духу, непереможну силу поетичного слова

Оповідаючи про сучасність, Б Ахмадулина виступає як дбайливець “сірих” і вбогий, слабкий і беззахисних, як хоронитель морально – релігійних підвалин російського народу. З гіркотою пише вона про зіпсоване життя багатьох поколінь, про смутний, запущений вид рідної землі. Картина збідніння й розвалу, іронічна й сумна, відтворена у вірші “Так дружно весна починалася: всі други”.

Свої надії на порятунок Росії поетеса зв’язує із твердженням релігійно – морального початку в душах людей з духовним відродженням суспільства. Як би ми не ставилися до релігійно пофарбованих добутків Б. Ахмадулиной, розглядаючи їх як алегорії або як безпосереднє вираження релігійно – морального почуття, не можна не відчути спрямованості до вищого, вічному, не всі вірші поетеси, створені останнім часом, по – сьогоденню вдалі: інші з них громіздко – тяжеловесни, штучні, але не можна не побажати привласнити ті добутки, у яких звучить справжня поезія зі своєю неповторною таємницею

Її книги – “Струна” (1962), “Уроки музики” (1969), “Вірші” (1975), “Заметіль”(1977), Вірш “Пізньої весни користь – обнова” (1989).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)
Художня своєрідність творчості Белли Ахмадулиной