Муза відомого українського поета Дмитра Павличка у 90-х роках минулого століття стає більш суворішою. У його творчості посилюються мотиви спогадів і звіту за прожите життя. Показовою у цьому плані є поетична збірка “Покаянні псалми”, яка була видана у 1994 році. “Покаянні псалми” – це щось на кшталт “Пісні пісень”, це відверта і довірлива розмова людини з Господом, апофеоз гідності людського духу. Одним з найяскравіших віршів поетичної збірки е вірш “Це ти створив мене таким”. Ця поезія, як і більшість віршів збірки, створена
Діалогічність присутня у всьому циклі віршів, і це зрозуміло. Усі апеляції автора виникають у вигляді відповідей на запитання до нього Творця.
Найпотужнішим і єдиним рушієм “Покаянних псалмів” були дві традиції – світова і українська, які гармонійно переплелися між собою. Те ж саме можна сказати і про вірш “Це ти створив мене таким”. Тема цього вірша – розмова ліричного героя і прагнення виявити винного у всіх своїх бідах, а взагалі – у бідах усього людства. Щодо ідеї, то вона досить складна.
Перш за все – це донести до читача думку про те, що не треба шукати того,
“Неподужанним і слабким,
Невільником, хоч без ярма,
Немудрим з ясністю ума,
Хитким, неначе терези,
Веселим з усміхом сльози,
Сліпцем, що ходить навмання
З жагучим зором пізнання!”
– таким бачить себе ліричний герой в буденному житті. Далі поет звертається до Творця, а в його словах добре відчуваються нотки докору за те, що він став саме таким.
“Чи це приємно так Тобі,
Що тяжко падаю в журбі,
Що дух мій ламлеться, як скло,
І рветься плоть, як барахло?
Скажи, навіщо був цей твір,
Що напівянгол, напівзвір?”.
Герой поезії страждає від того, що йому не вдається стати цільною особистістю і в залежності від обставин стає то янголом, то звіром. Після цього він намагається зрозуміти, в чому ж він провинив, що так склалася його доля і життя:
“Де ж у моїм єстві моє,
Що само з себе постає,
Що незалежне від Твоїх
Жадань – невже це тільки гріх?”
Ліричний герой хоча і приходить до висновку, що винним у всіх його бідах і негараздах залишається він сам, а ніяк не Господь Бог або хтось ще, та ніяк не може цьому повірити:
“Невже моє – це тільки зрив
Угод з Тобою та порив
До тих непроясненних сфер,
Де паном ходить Люцифер,
Невже свідомість, плач і сміх,
Це все Твоє – мій тільки гріх”.
Отже, вірш “Це ти створив мене таким” з книги “Покаянні псалми” – це монолог ліричного героя Д. Павличко про те, що він насправді собою являє, для чого і яким його створив Всевишній. Монолог про те, чому ж він має багато поривань і бажань і при цьому у нього немає сил боротися за свої мрії? Герой так і не знаходить єдиної вірної відповіді на ці питання, бо в те, що все добро тільки від Творця, а все зло – від людини, він повірити не може.
Слід зазначити, що філософські роздуми автора про бажання досягти гармонії у житті, про недосконалість людської природи в цій поезії втілені у цікаву художню форму. Цим віршем та іншими поезіями автор збірки виходить на нові духовні висоти і зрівнюється з авторами “Мойсея” і “Заповіту”, з повним правом перебирає від них високу духовну і патріотичну місію.
Д. Павличко вдалося створити не тільки “Покаянні псалми людини”, а й спроектувати погляд на єдність людини з Богом, на те, що він так само відповідальний за історію розвитку людства, за смерті невинних, починаючи з меча Ахілла і до атомної бомби. Питомий український характер діалогу Д. Павличка з Господом набуває прикмет універсальності. Сам поет слушно вважає збірку “Покаянні псалми” найкращим своїм творінням.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)