1. Опис обстановки, у якій живуть поміщики. 2. Опис зовнішності. 3. Відношення до продажу “мертвих душ”. Лиховісна назва незакінченої поеми Н. В. Гоголя “Мертві душі” неоднозначно.
Формально “мертвими душами” іменуються померлі селяни, які в документах ще значаться, як живі Однак у добутку втримується явний підтекст: “мертві душі” – це поміщики, з якими спілкується Чичиков.
Так, зовні ці люди живі, але духовно вони мертві. Однак яким образом авторові вдалося переконливо передати настільки парадоксальну на перший
Наприклад, зовнішній вигляд маєтку Манилова свідчить про безгосподарність і непрактичність власника: “Будинок панський стояв одинаком на юру, тобто на піднесенні, відкритому всім вітрам, якої тільки вздумается подути…
“. В очі кидається безглузда невідповідність між пишномовним написом на альтанці – “храм відокремленого
Цієї мети служить, наприклад, опис погоди, що стояла в той день, коли Чичиков приїхав до Манилова: “Навіть сама погода досить до речі прислужилася: день був не те ясний, не те похмурий, а якогось ясно-сірого кольору”.
Інакше зображує Гоголь володіння Коробочки. Хазяйновитість цієї поміщиці відразу впадає в око: у дворі багато живності, на грядках ростуть різноманітні овочі, селянські хати “показували достаток мешканців”. Однак опис володінь Коробочки Гоголь починає з її житла: “…кімната була обвішана старенькими, смугастими шпалерами; картини з якимись птахами між вікон: стародавні маленькі дзеркала з темними рамками у вигляді зсілих листів, за всяким дзеркалом закладені були або лист, або стара колода карт, або панчоха; стінні годинники з намальованими квітами на циферблаті…”.
Безліч дрібних деталей – для чого Гоголь їх так докладно описує?
І опис умісту комода Коробочки, якого Чичиков не бачив, де серед різної мізерії приховані мішечки із грошима – яку роль воно грає в характеристиці поміщиці? Описуючи все це, автор підкреслює скнарість Коробочки; дрібні деталі обстановки будинку поволі підготовляють читача до знайомства з обмеженою, дріб’язковою натурою господарки. Малюючи портрети своїх героїв, Гоголь зупиняється не тільки на їхній зовнішності, але також показує їхню манеру поводження, мовлення, у яких розкривається сутність характеру й інтересів того або іншого персонажа. Нудотна солодкуватість Манилова, його надмірне прагнення виглядати люб’язним і вихованим помітно вже при першому погляді на нього, і якщо це й не відштовхує відразу, те незабаром уже зануджувати на співрозмовника: “На погляд він була людина видний; риси особи його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру… “.
Відзначивши яку-небудь типову рису у своїх персонажах, Гоголь і показує, як ця особливість проявляється в житті, у спілкуванні.
Бажаючи виявити повагу до гостя, Манилов доходить до смішного. Зрештою він і Чичиков самим комічним образом одночасно протискуються у двері. Лексика Манилова також характеризує його внутрішню беззмістовність, з’єднану із прагненням до зовнішньої добірності.
Фрази Манилова часом вражають своїм комізмом (“Дозвольте вам цього не дозволити…
“) або зайвим накопиченням слів: “Але дозвольте доповісти, чи не буде це підприємство, або щоб ще більше, так сказати виразитися, негоція, так чи не буде ця негоція несоответствующею цивільним постановам і подальшим видам Росії? ” Портрет Коробочки обкреслений досить приблизно: “… Жінка літнього років, у якімсь спальному чіпці, із фланеллю на шиї, одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонок у пестрядевие мішечки, розміщені по ящиках комода”. Очевидно, що автор прагнув показати типові риси не однієї тільки Коробочки, а всієї сукупності подібних їй істот.
Яскравою характеристикою поміщиці, як і у випадку з іншими персонажами Гоголя, служить її мовлення. Лексика Коробочки наочно демонструє її неосвіченість і обмеженість: “Ах, які ти забранки пригинаешь! “, “маненько”, “нешто”.
Недвозначно проявляється й скупість Коробочки, всієї думки якої вертяться навколо збитків і доходів. Однак ключовим моментом у характеристиці поміщиків є їхнє відношення до продажу мертвих душ. Манилов і тут вірний своєї безгосподарності.
Він, звичайно, досить зачудувався дивному бажанню Чичикова купити мертві душі. Але заради того, щоб зробити приємне гостеві, він не тільки віддає небувалий товар даром, але й бере на себе видатки по оформленню документів. Коробочка, незважаючи на явну вигоду запропонованої угоди, довго мнеться – її, як людини обмеженого, лякає незвичайність товару: “…Мене одне тільки й зупиняє, що вони мертві”.
Але не тільки це турбує Коробочку – основна її турбота полягає в тім, щоб як-небудь не продешевити. У настільки безпосереднім прагненні до наживи Коробочка виявляється настільки ж комічної, як і Манилов – у потугах виглядати зразком чемності. “Либонь понаїдуть купці, так застосуюся до цін”, “А може, у господарстві-те як-небудь під випадок знадобляться” – все це вона всерйоз говорить про мертві душі! По такій же схемі Гоголь описує й інших поміщиків, образи яких виведені в поемі “Мертві душі”.
Собакевич, Ноздрев, Плюшкин – між ними величезне розходження, але кожний з них по-своєму типовий. Однак легко простежити й загальні риси, що поєднують всіх цих персонажів у катеГорею “мертвих душ”. Всі вони живуть за рахунок праці селян, позбавлені яких-небудь високих ідеалів і цілей, бездіяльні або піклуються тільки про особисте збагачення. Тому саме вони – теперішні “мертві душі” у поемі Гоголя
(2 votes, average: 4.50 out of 5)