Гоголь давно мріяв написати произведение, в “якому б з’явилася вся Русь”. Це повинне було бути грандіозний опис побуту й вдач Росії першої третини XIX століття. Таким добутком стала поема “Мертві душі”, написана в 1842 році. Перше видання по цензурних міркуваннях було озаглавлено “Пригоди Чичикова, або Мертві душі”.
Така назва знижувала щире значення цього добутку, викликало асоціації з авантюрним романом.
Гоголь пішов на це для того, щоб поема була видана. Чому ж Гоголь назвав своє произведение поемою? Визначення жанру
Щоб зрозуміти мотивацію автора “Мертвих душ”, можна зіставити цей добуток з “Божественної комедиїй” Данте, поета епохи Відродження. Її влияние відчувається в поемі Гоголя.
“Божественна комедія” складається із трьох частин. У першій частині до поета є тінь давньоримського поета Вергілія, що зпровождает ліричного героя в пекло, вони проходять всі кола, перед їхнім поглядом проходить ціла галерея грішників Фантастичність сюжету не заважає Данте розкрити тему родини –
Недарма назва поеми “Мертві души” перегукується з назвою першої частини “Божественної комедії” – “Пекло”.
Гоголь поряд із сатиричним запереченням уводить елемент що оспівує, творецьний – образ Росії З ним зв’язане “високий ліричний рух”, яким у поемі часом заміняється комічне повествование. Значне місце в поемі “Мертвие душі” займають ліричні відступи й вставні епізоди, що характерно для поеми як літературного жанру. У них Гоголь стосується самих гострих російських общественних питань.
Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини й народу тут протипоставлені похмурим картинам російського життя. Отже, відправимося за героєм поеми “Мертвие душі” Чичиковим у місто N. З перших же сторінок добутку ми відчуваємо ладность композиції, хоча читач не може припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловим будуть зустрічі із Собакевичем і Новосибірським Читач не може догадатися й про розв’язку сюжету. Всі персонажі виведені за принципом: один гірше іншого. Наприклад, Манилова, есчи його розглядати як окремий образ, не можна сприймати як позитивного гериючи (на столі в нього вже давно лежить книга, відкрита на одній і тій же сторінці, а його ввічливість удавана: “Дозвольте цього вам не дозволити”), але в порівнянні з Булочкиним Манилов багато в чому виграє.
Однак у центр оповідання Гоголь поставив образ Коробочки, тому що вона є своеобразним єдиним початком всіх персонажів.
По думці Гоголя це символ ” людини-коробочки”, у якому закладена ідея невгамовної жажди накопичення. Тема викриття чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виникає в збірнику “Миргород”, а в комедії “Ревизор” стає ключовою. У поемі “Мертві душі” вона переплітається з темою крепостничества.
Особливе місце в поемі займає “Повість про капітана Копейкине”.
Вона сюжетно пов’язана з поемою, але має велике значення для розкриття ідейного змісту произведения. Форма розповіді надає повести характер притчі, але насправді це сатира на правительство. Миру “мертвих душ” у поемі противопоставльон ліричний образ народної Росії, про доторою Гоголь пише з любов’ю й замилуванням.
За страшним миром поміщицької й чиновничьїй держави Гоголь почував душу російського народу, що і виразив в образі швидко, що несеться трійки, що втілює в собі сили Росії: ” Н е чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонимая трійка несешся?
” Практично всі персонажі поеми статичні, вони не розвиваються. Цей прийом підкреслює ще раз, що всі ці манилови, коробочки, собакевичи, Плюшкини і є мертві душі. Для характеристики персонажів Гоголь использует і свій улюблений прийом – характеристику персонажа через деталь.
Чого коштує, наприклад, опис маєтку й будинку Манилова!
Коли Чичиков в’їжджав у маєток, він звернув увагу на зарослий англійський ставок, на по альтанку, щокосилася, на бруд і запустіння, на шпалери в кімнаті – чи те сірі, чи те голубие, на обтягнуті рогожею два стільці, до которих так і не доходять руки в хазяїна. Всі ці й ще багато інших деталей підводять нас до головної характеристики, зробленої самим автором: “Ні те, ні рє, а чорт знає що таке!” Згадаємо Плюшкина, цю “діру на человечестве”, навіть підлога якого не відразу определише: він виходить до Чичикову в засаленому халаті, на голові якась немислима хустка, скрізь запустіння, бруд, старість. Плюшкин – крайній ступінь падіння. І все це передається через деталь, через тіі життєві дрібниці, которимі так захоплювався А. С. Пушкіна: “Ще ні в одного письменника не було цього дарунка виставляти так яскраво вульгарність життя, уміти окреслити в таякий силі вульгарність вульгарної людини, щоб весь той дріб’язок, що вислизає з очей, мигнула б крупно в очі всім”.
Головна тема поеми – це доля Росії: її минуле, сьогодення й майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого батьківщини. Задумані ним другий і третій томи повинні були оповідати про сьогодення й майбутнє. Цей задум можна зрівняти із другою й третьою частинами “Божественної комедії” Данте: “Чистилище” і “Рай”.
Однак цим замислам не призначено було здійснитися: вторій тім виявився невдалим по ідеї, а третий так і не був написаний.
Тому поїздка Чичикова й залишилася поїздкою в неизвестность. Гоголь губився, замислюючись про будущем Росії; “Русь, куди ж ти несешся? Дай відповідь!
Не дає відповіді”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)