Поезії бароко притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття. Настрої песимізму, скепсису, розчарування посилюються від усвідомлення того, що людина – піщинка у Всесвіті, життя скороминуще, і в ньому панує фатум. Найпоширеніші теми поезії – “Пам’ятай про смерть!”, “Суєта”. У митців бароко був цілий набір улюблених метафор: тутешнє “життя є сон” (справжнє життя настає лише після фізичної смерті); реальний світ – “юдоль страждань” (їх треба стійко терпіти в очікуванні смерті, єднаючись душею з Богом);
А звідси й алегоричні персонажі – Смерть, Доля, Віра та ін. Втім, як стверджують літературознавці, поезія бароко грунтується на ідилічному світосприйнятті. Навіть похмурі події подані у прикрашеному вигляді, що дозволяє говорити про трагічний оптимізм барокової поезії.
Джон Донн – визнаний лідер “метафізичної школи” в англійській поезії першої половини 17 ст., доктор богослов’я, автор понад 160 проповідей, що забезпечили
Слова, образи, інтонації Донна, увійшли до складу поезії XX століття, впли і нувши на багатьох великих поетів – від Томаса Еліота до Йосипа Бродського.
У Маріно – це відчуття єдності з усім сущим – космосу, землі, людського серця. Необмежена універсальність, космічні масштаби втілилися у використанні улюблених образів Усесвіту, Сонця, Зорі – природних явищ, що перебувають у вічному русі. У Донна і Гріфіуса вірші проникнуті мінорною тональністю: зі скороминущим життям приреченої людини повинно загинути все, що живе (Донн), і тема беззахисності і самотності людини перед світом – юдоллю сліз і страждань (Гріфіус).
Наприклад, світ у Гріфіуса постає у вигляді заплутаного темного лабіринту, за кожним поворотом якого причаїлися біда і страждання: білий світ – самі незрушні мури. Людське життя подібне пелюсткам троянди, що швидко облітають. В його поезії один страхітливий образ наштовхується на інший: Скорбота, Самотність, Облуда, Гризота душі, Смерть.
У Маріно – це змалювання рухомих реальностей: плин зорі, хмар, сонця. У Донна Смерть – це скарб людини; Скажу я: смерть – увесь набуток мій, що лиш зростає при користуванні…
Поезіям Донна притаманний нервоводраматичний початок лірики: Вона сконала. Все як є вмира, все в світі розпадається на первні… або Мізерна смерте, хай тебе назвуть могутньою – не смій гонорувати… (з “Доброчесних сонетів”). Внутрішній розлад героя – головний мотив його творів.
Поета приваблюють складні почуття протиріч, боротьба емоцій, напруженість, а тому антитеза – головний композиційний прийом, як і у Гріфіуса. Прагнення до відтворення динаміки, неспокою, постійного руху втілено у вірші Маріно “Зорі” . Текст насичений словами на позначення руху: сяє золотом, жахтить вогнями, дужим обертом снується рух розвихрених сапфірів, линете ви в чорні далі…
(2 votes, average: 4.00 out of 5)