Кіноповість “Зачарована Десна” – глибоко ліричний твір, багатий на народнопісенні звороти, фольклорні обра-зи-символи: “Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий”, “Із стріх вода капле, із стріх вода капле…” У “Зачарованій Десні” автор робить читача причетним до подій твору: “Але сідаймо ще
Так, тютюн для Сашка цвів поповими ризами, кукурудза здавалась стрункими тополями. Священика під час повені батько втяг, “як сома в свій ковчег до корів і овечок”, кашель у дідових грудях клекотів, мов лава у вулкані. Порівняння, використані у творі, роблять зримими і виразними події твору, розкривають оригінальність бачення героєм навколишнього світу. Вже у ранньому віці майбутній митець виявив у себе здатність порівнювати: “Все
Оскільки оповідь у творі йде від імені малого Сашка, то все навколо він бачить перебільшеним: слухає колядки, в яких дівчата “…довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ виспівують мені талан”. Або бійка на сінокосі, коли реальні події в дитячій уяві доповнюються фантастичними: “Вже замахнувся дід на Самійла сокирою… Тоді я не витримував і затуляв очі, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з. них казанами…” Використовує письменник і прийом контрастного зображення подій і явищ.
Таким є монолог малого Сашка про приємне та неприємне, де так достовірно передано дитяче сприйняття світу, народження дитини і смерть бабусі в Довженковій хаті, яке припало на один день. Автор реалістично змальовує побутові деталі. Реалістично описує він свою хату, схожу на “стареньку білу печерицю”, деталі побуту в ній. Реалістично й трагічно описує смерть чотирьох Сашкових братів від епідемії, повінь у селі та багато іншого. У публіцистичному відступі письменник реалістично змальовує нелюдські злочини фашистів і свої страждання від побаченого: “Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних”.
Це метафоричне висловлювання виростає до глибокого символу, коли автор зливається зі своїм народом.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)