Драма “Украдене щастя” – один з найкращих творів Івана Франко. Займає вона почесне місце в українській класичній драматургії. И. Франко, людина дуже чесн і прямолінійний, ставить у драмі питання: хто винуватий у трагедії Миколи, Ганни й Михайла, у тім, що в них украдене щастя? Перед читачем і глядачем проходить життя трьох персонажів; Миколи Задорожного, його дружини Ганни і її улюбленого – жандарма Михайла Гурмана
Ми розуміємо, що трагедію переживають всі три герої. Їхнє життя протікає в типових умовах життя галицького села. Щоб
Говорить ця змучена жінка: “Хоча б і серце розірвалося, а забути треба. У мене є чоловік шлюбний. Я йому присягала і йому буду вірна”.
Виникає перед нами трагічний образ жінки-страждальниці, шляхетної, правдивої, із чистою
Украдене щастя і в Михайла, тому що цісарське військо морально зіпсувало селянського юнака, а служба в жандармерії спотворила кращі риси його характеру. Украдено щастя, тому що розлучили його з коханою дівчиною. Тому й здаються такими гіркими його слова: “Двоє мерців зійшлися, що за життя любилися й після смерті один одного не забули, а зійшовшись, не можуть кращого робити, як сваритися”. Кипить у душі Михайла справедливий протест і гнів, спрямований не тільки проти спокійного Миколи, а й проти братів Ганни, які з корисливих спонукань віддають сестру за нелюбого
Украдене щастя і в Миколи Задорожного, чоловіка Ганни. Не винуватий він у тім, що ця жінка стала його дружиною, адже він любив її, був завжди вірним. Образ Миколи – це образ галицького селянина з обмеженим, патріархальним світоглядом. Микола несе важкий хрест несправедливого обвинувачення в убивстві й пограбуванні, переслідуваний владою, не може захистити себе. Особисте життя зруйноване, віддані його найкращі почуття.
Він, придавлений непомірним тягарем життєвого краху, ламається. Проте, він не позбавлений почуття людського достоїнства, він здатний захистити честь своєї сім’ї, хоча й дуже жорстоким способом. Зштовхнувшись із несправедливістю, підлістю, Микола губить свою душу
Кожний із цих героїв по-своєму позбавлений щастя. Драматург пояснює це причинами соціального характеру: жадібністю братів Ганни, політичною безправністю, затурканістю селянства (згадаємо, що Микола сам дає руки, щоб надягли йому кайдани), нестерпним гнітом, експлуататорським порядком і його страшними нормами й забобонами. І тому здіймається любов Ганни, начебто голубка в небо, всупереч усьому, незважаючи на пересуди, навіть, незважаючи на свого чоловіка, тому що Михайло для неї все: “і мир, і люди, і честь, і присяга!” Важко переживає це Микола, тому що він не винуватий у нещастя дружини, починає пити, продавати вроздріб господарство, але й тоді намагається захистити честь своєї сім’ї. І вбивство Михайла Гурмана, жандарма й коханця Ганни – це начебто виклик суспільству й своїй долі. Тому й прощає йому це вбивство сам Михайло, говорячи: “Ти зробив мені послугу, і я не гніваюся на тебе! Я хотів сам собі таке зробити, і якось рука не піднялася!”.
На якийсь час повернули свою любов, своє украдене щастя Михайло й Ганна, забравши його в Миколи. Але недовго були вони разом, тому що щастя не можна украсти в іншої людини, залишивши його в розпачі й сумуй. Все-таки таки не можна порушувати шлюбної клятви, присяги, як це зробила Ганна, кинувшись в обійми свого улюбленого, хоча й була ця любов єдиним сьогоденням щастям
Украдене щастя у всіх героїв драми. А ця трагедія – як яскравий обвинувальний акт, як палкий протест проти задушливої атмосфери капіталістичного суспільства, соціальної несправедливості, що застаріли традицій, які стояли на шляху на щастя трудівника
(2 votes, average: 4.00 out of 5)