Засудження фальші поміщицького лібералізму в драмі “Не судилось”

В історії української культури серед постатей, які викликають подив і шану розмаїттям таланту, неминуче згадується Михайло Старицький – поет і драматург, прозаїк і перекладач, режисер, актор, керівник театральних труп.

У 1883 році він очолив професійну українську театральну трупу. Старицький створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми й реквізит, поліпшив умови життя театральних працівників. Дбав Михайло Старицький і про розширення репертуару українського театру, створюючи цікаві п’єси, в яких порушував важливі життєві

проблеми.

У класичну скарбницю української драматургії і театру ввійшла драма “Не судилось” (перша назва “Панське болото”). Михайло Старицький торкається тут вічних проблем вірності і зради, щиросердності і підступності, добра і зла. Йдеться в драмі про нещасливе кохання селянської дівчини Каїрі З паничем Михайлом.

Через художнє втілення цієї традиційної теми висвітлюється не тільки мерзенність “панського болота”, а й переконливо розкривається безглуздість модної тоді в дворянському середовищі ідеї про “злиття” пана з мужиком.

Згадаймо, якими постають в нашій уяві зображені Старицьким

Михайло Ляшенко і Павло Чубань. Михайло сприймається неоднозначно: на початку ми бачимо інтелігента, який обстоює соціальну і національну рівність, інтереси народу, докоряє своєму дядькові Бєлохвостову за ворожість до української мови, носить вишиванку.

Однак середовище, в якому Михайло перебуває, засмоктує його, моральне падіння стає неминучим. Інтелігент-демократ Павло Чубань з належною відвертістю розкриває суть Михайла й схожих на нього паничів-лібералів: “Одним ви миром мазані. Обтешетесь зверху тією культурою… та н красуєтесь; а дмухни тільки на вас, подряпай трішки – то такі ж жироїди у грунті!” Наше ставлення до Михайла змінюється відвертою зневагою. Разом з тим ми щиро співчуваємо Катрі, яка закохалась у Михайла, але стала жертвою свого світлого почуття.

Дмитро Ковбань, наречений Катрі, не звинувачує дівчину, а спалахує великою ненавистю до панів: “Вони такі! Увесь світ би зажерли, – та й то не задовольнять своїх тельбухів. Мало їм, розбещеним, тієї втіхи на світі, ще зазіхають і на нас – старців, однімають останню радість, останнє щастя!”.

Актуальність проблематики, психологізм і типовість кожного персонажа, художня досконалість кожної сцени і драми в цілому – все це ставить соціально-психологічну драму “Не судилось” на перше місце в драматургічній творчості Михайла Старицького.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Засудження фальші поміщицького лібералізму в драмі “Не судилось”