“Хто ми й куди йдемо”
“Я присвячую цю книгу Богу Велесу, вищій силі, яка нас захищає”.
Ця присвята на дощечці 2 невипадкова, тому що Бога Велеса слов’яни вважали своїм заступником у господарській діяльності: він навчив їх розводити худобу та обробляти землю.
На дощечках 1, 2А, 4Г “Велесової книги” описані події, які відбувалися на території Русі – у степах від Карпат до Дону та у Криму. Книга розкриває суспільний устрій слов’янських племен, де віче було єдиною формою правління, та розповідає про міжусобиці, що
Також у книзі подається міф про створення світу Даждьбогом і називаються народи, про яких не було ніяких відомостей в інших історичних джерелах. У книзі стверджується, що в релігії слов’ян визнавався єдиний бог, але троїчний в особах, решта – то були дрібні божки.
Вочевидь автором книги був язичницький жрець, який повставав проти хрещення слов’ян. Про це свідчать і слова, викарбувані на шостій дощечці: “А греки, хотячи
Спираючись на ці слова, деякі дослідники вважають “Велесову книгу” створеною на оборону віри предків і давніх духовних святинь, зневажених після хрещення Русі. Автор бачить у зраді своїй вірі загибель традицій і духовності свого народу.
Давні слов’яни визнавали єдиного бога у Триглаві (Сварог, Перун, Світовид), безсмертя душі і загробне життя. Але, вважаючи себе нащадками Даждь-бога, а не його творінням, руси не принижувалися у поклонінні, а зверталися до свого предка безпосередньо. Бог для них був усюди, і цим пояснюється відсутність храмів.
За стародавніми віруваннями, світ мав три основні виміри: Яв (Яве) – реальний видимий світ; Нав (Наве) – світ померлих; Прав (Праве) – світ істини за законами Сварога, який керує Явею. Після смерті душа людини потрапляла в ірій, де знаходився Сварог. Поняття пекла не існувало.
Також автор рукопису стверджує, що людських жертвоприношень у русів не було, але вони були у варягів, що називали Перуна Перкуном.
“Війка з готами і гунами”
На дощечці 6А розповідається про оріїв (аріїв) (найстародавніша назва праслов’янських племен), які першими почали розвивати господарництво, винайшли колесо, віз і плуг, приручили худобу. “Велесова книга” показує жорстокі поразки слов’янських племен у 40-річній війні з готами, переселення на південний схід і південно-західні землі, єгипетське рабство і; врешті-решт, повернення на Русь. Згодом – прихід варягів, князювання Аскольда і Діра, невдалі спроби хрещення Русі.
Деякі дослідники “Велесової книги” схильні вважати її не літописом князювань на Русі, а збірником повчально-релігійного змісту. Праслов’яни надзвичайно шанували своїх пращурів, і на їх прикладі автор книги стверджував необхідність вірності своїй вірі, відданості своїй Батьківщині, єднання у боротьбі проти ворогів. У книзі згадується про такі історичні постаті, як праотець Ор, Білояр, Аскольд, Єрик (Рюрик) та їх діяння.
“Мусимо дбати про вічне”
Історичні події у “Велесовій книзі” подаються фрагментарно, уривками, вони переплітаються зі згадками про стародавні обряди та розповідями про громадське і побутове життя слов’ян. У текстах з дощечок 7А, 7Б виводиться образ Матері – Слави, Берегині, яка подарувала людям вогонь, прославляється могутність і працьовитість русів, їх бойова міць.
“З минулого. Пісня Кия”
На дощечках 37А, 37Б описується напад готів і перемога над ними русів, згадуються давні часи, за яких панувало рівноправ’я і всі члени родів могли обирати князя на віче. Автор жалкує про руйнування старих порядків, вважає нові несправедливими. ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)