Ми йдемо по Україні: Від степів до гір, Від лісів до морів – Звідусіль виходимо на прадавні шляхи, І немає нам ліку. Ми чинимо волю наших прадідів, Це вони нас послали у путь,
Щоб ми йшли нашою віковічною землею ,із нашими багатолюдними містами, Із нашими тихомрійними селами, Із нашими золотоверхими церквами. Ми гордо йдемо шляхами України: Ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди, Щоб подивитись на нас, гордо йдучих, Ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,
Щоб подивитись на нас, гордо йдучих, – Ви всі бачите, як ми гордо Йдемо дорогами України.
Не вимагайте від нас доказів нашої прихильності До руху, Не, вимагайте пояснень причин, що привели нас У рух.
Марна ваша справа – виставляти проти нашої ходи Контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих Джерел, Намагаючись зупинити нашу ходу,
Марна ваша справа – ми йдемо. Ми йдемо по Україні, Пов’язані вишиваними дівочими руками
Рушниками, І радість сяє в наших очах.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Вірш В. Голобородька “Ми йдемо” написаний верлібром, але має чіткий внутрішній ритм, внутрішню наснагу. Ліричний герой поезії відчуває себе часточкою великого