ІВАН БАГРЯНИЙ (ІВАН ЛОЗОВ’ЯГІН)
(1906-1963)
Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін; також Лозов’яга) – одна з найяскравіших постатей в українській літературі XX ст.
Народився на Сумщині. Вірші почав писати ще у 2-му класі. Через 3 роки, навчаючись у вищій початковій школі, був редактором шкільного журналу “Надія”.
1926 р. – навчається у Київському художньому інституті.
1927 р. – вихід першої поетичної збірки “До меж заказаних”.
По закінченні інституту не був допущений до захисту диплома через націоналістичну
1929 р. – видає поему “Ave Maria”, яка була одразу ж заборонена.
1930 р. – опублікований роман “Скелька” (проблема несправедливості у відносинах України та Росії).
1932 р. – заарештували у Харкові, цілий рік тримали під слідством.
1933 р. – засудили на 5 років заслання і вивезли на Далекий Схід. 1937 р. він утікає. На початку 1938 р. був повторно заарештований і сидів 2 роки й 7 місяців у харківській тюрмі УГБ-НКВД на Холодній Горі.
Усе пережите лягло в основу роману “Сад Гетсиманський”.
У 1940 р. був звільнений під нагляд у зв’язку з тяжкою хворобою легенів та недостатністю
Під час німецької окупації працює в Охтирці редактором місцевої газети. У 1942 р. мав бути розстріляний німцями, але випадково врятувався. У Львові налагоджує зв’язок з УПА.
За його ініціативи створюється підпільний уряд – Українська головна визвольна рада.
1944 р. – виходять романи “Люба” (знищений власноруч) і “Тигролови”. Пізніше емігрує за кордон.
1945 р. – організовує літературне об’єднання МУР – Мистецький український рух. Іван Багряний мешкає в Західній Німеччині, де й розгортає активну політичну діяльність.
1947 р. – повість “Морітурі”.
1948 р. – разом з Г. Костюком, С. Підгайним та іншими організовує Українську революційно-демократичну партію (УРДП) й керує нею до останніх днів життя. Його обирають головою Української національної ради, він став авторитетом у справі творення української державності.
Цього ж року виходить повість “Розгром”, комедія “Генерал”.
1950 р. – роман “Сад Гетсиманський”.
1953 р. – повість “Огненне коло”.
Помер письменник 25 серпня 1963 року. Похований у Новому Ульмі (Німеччина).
1965 р. – опубліковано роман “Людина біжить над прірвою”.
У 1992 р. Багряному було присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).
Основні твори: романи “Тигролови”, “Сад Гетсиманський”, “Людина біжить над прірвою”, повість “Огненне коло”, стаття-памфлет “Чому я не хочу вертатись до СССР?”, поема “Ave Maria”.