Кожен з нас у дитинстві, наслідуючи дорослих, граючись, виконував якісь господарські справи. І ми з подругами нерідко “випікали хліб”. Замішували з піску тісто, робили з нього палянички, клали їх на подорожникові листи й “випікали” на сонці.
Але одного разу в селі я спостерігала цікаве дійство народження паляниці. Це був давній обряд. Зачинок робили у четверговий вечір. “Хліб,- говорила бабуся,- треба пекти в жіночий день.
Найкраще він удається в п’ятницю”. За давнім звичаєм у цей час не можна сваритися і лаятися, бо інакше
Згодом на ясенову лопату клався капустяний листок, притрушувався борошном і лише тоді на нього можна було класти хлібину.
Бабуся швидко перекладала паляницю в гарячу утробу печі. Виходити з хати і рипати дверима не можна було, бо хліб зглевкотіє. А ще чудесніше дійство – витягання хліба з печі.
Бабуся зважувала його на руці: якщо важкуватий – ще не пора виймати. А коли від легкого постуку спід паляниці відгукнеться передзвоном, то можна виймати з печі рум’яні палянички.
Кожен буханець треба було видмухати, зскребти скоринку від залишків капустяного листя. Лише побачивши обряд, я зрозуміла, чому хліб вважається святинею. Недаремно людина просить у Бога: “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”, бо хліб – усьому голова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)