Борис Микитович Харчук (13 вересня 1931, Лози – 16 січня 1988, Рига) – український письменник, член Спілки письменників СРСР з 1958року.
Народився 13 вересня 1931 року в селі Лозах (нині Збаразького району Тернопільської області) в селянській родині. Навчався в Учительському інституті у Кременці, де одним із його педагогів був Андрієвський В. П. В 1954 році закінчив Полтавський педагогічний інститут та Вищі літературні курси в Москві при Літінституті імені Горького. Працював спочатку журналістом, потім був завідувачем преси ЦК ЛКСМ, першим редактором
З 1960-их на творчій роботі.
Жив у Києві. Помер 16 січня 1988 року. Похований на Міському кладовищі “Берківці”
Творчість
Автор
Романів: “Волинь” (у чотирьох томах, 1959 – 1965; друга редакція 1988), “Місяць над майданом” (1970; друга назва “Майдан”), “Хліб насущний” (1976), “Кревняки” (1984), повістей; Оповідань: “Йосип з гроша здачі” (1957), “З роздоріжжя” (1958), “Станція “Настуся” (1965), “Закам’янілий вогонь” (1966), “Зазимки і весни” (1967), “Неслава” (1968), “Горохове чудо” (1969), “Помста” (1970), “Материнська любов”
Твори, котрі не могли з’явитися за життя автора і були опубліковані після “перебудови”: роман “Межі і безмежжя” (написаний 1966), повісті “Українські ночі” (1988) та “Мертвий час” (1987), начерки роману “Плач ненародженої душі” (1980-ті роки), оповідання й новели.
Із запланованого 4-томного видання творів Б. Харчука з’явилося лише два: Харчук Б. Твори: В 4-х т. – К., 1991. – Т. 1-2
Твори Бориса Харчука перекладені російською, польською і угорською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, німецькою, іспанськоюмовами.
Основні твори
Книги повістей та оповідань:
“З роздоріжжя” (1958) “Станція “Настуся” (1965) “Закам’янілий вогонь” (1966) “Неслава” (1968) “Школа” (1979) “Зазимки й весни” (1967) “Горохове чудо” (1969) “Помста” (1970) “Материнська любов” (1972)
Романи:
“Волинь” (4 тт., 1959 – 65) “Майдан” (1970) “Хліб насущний” (1976) “довга гора” (1979; друга ред. “Кревняки”, 1984)
Есей:
“Слово і народ” (1988).