Повість “Простак”, яку Вольтер написав у 1767 році, стала значним явищем філософської прози того часу. В цьому творі автор зробив великий крок вперед на шляху зближення живої сучасності і літератури. Події, що відображені у повісті, розгортаються у Франції і майже повністю звільнені від екзотичного маскування.
Якщо в “Кандиді” і “Задигі” письменник камуфлює об’єкт критики або переносить події на Схід, то в “Простаку” він відкрито говорить, що у французькому тогочасному суспільстві було немало пороків. Тому у повісті
Викриття пороків суспільства відбувається в ідеологічній області. Автор засуджує феодальну Францію з точки зору просвітницького розуму, з позиції людини, не зіпсованої цивілізацією. В “Простаку” доведена до логічної межі і характерна для філософських творів думка про ворожість феодальних відносин людській особистості і її природним почуттям.
Герої повісті “Простак” не тільки страждають, як герої “Задиги” і “Кандиди”, але й опиняються
Побудовою повісті “Простак” є зовсім не зіткнення характерів. Основу твору складає конфлікт індіанця-гурона, француза за походженням, з незрозумілими для нього ворожими обставинами і вимогами життя європейського суспільства. Поступово перед героєм розкривається нелюдська сутність феодальної дійсності.
Названий при хрещенні Геркулесом де Керкабоном, герой повісті, простодушна людина, потрапляє в комічні ситуації через порушення різних суспільних норм і умовностей. Не визнає він ніяких моральних обмежень і судить про все з точки зору “природного права”. Автор з усмішкою дивиться на свого героя і в той же час іронізує над Руссо.
Він показує, як поведінка “природної людини”, яка ігнорує звичаї цивілізованого суспільства, може призвести до великих невідповідностей.
Обстановка поступово змінюється. Все ширше знайомиться з феодальною Францією Простак. Заточують в монастир ні в чому невинну Сент-Ів. А наш герой, відправившись до королівського двору, потрапляє у Бастилію. Він перетворюється із комічної фігури в трагічну.
Вся його провина лише в тому, що він висловив співчуття гугенотам.
Вольтер в образі Простака завдає удару не тільки по фанатизму католиків. В образі преподобного отця де ла Шез він малює страшні картини самоуправства і беззаконня, які панують у придворних колах, а також розвінчує шпигунство єзуїтів. Для того, щоб визволити Простака із в’язниці, Сент-Ів жертвує своєю честю.
Бідна дівчина помирає від душевних переживань, не в силах пережити моральне падіння.
Сент-Ів знаходиться повністю у владі моральних уявлень свого середовища. Не розуміючи прийнятого нею жертовного рішення, вона вважає себе злочинницею. Чудова дівчина стає не тільки жертвою моральної розбещеності та свавілля, які панували при дворі, але й того морального ригоризму, який був розповсюджений у буржуазному суспільстві.
Караючи себе за малодушність, вона “не усвідомлювала, скільки чесноти було в тому злочині, за який вона себе картала”. Чужий моральних забобонів Простак аж ніяк не вважає винною свою наречену, бо вона пішла на цей крок заради кохання.
По ходу оповіді Простак змінюється, але ці зміни стосуються не його характеру, бо він залишається від початку до кінця однаковим в морально-психологічному плані, а деяких форм його свідомості. Велику роль у його інтелектуальному розвитку відіграли бесіди з в’язнем Бастилії янсеністом Гордоном. Гурон не тільки дізнався усіх тонкощів богослов’я, але й за допомогою найпростіших логічних прийомів піддав його руйнівній критиці. В цей раз автор підходить до оцінки всіх явищ дійсності з точки зору інтересів особистості.
Цю позицію найкраще виражено в тому, як Простак торкається історичного минулого у своїх міркуваннях: “Він почав читати історичні книги; вони засмутили його. Світ представлявся йому надто вже злим і жалюгідним. Справді, історія – це не що інше, як картина злочинів і нещасть.
Натовп людей, невинних і лагідних, незмінно втрачається в безвісті на обширній сцені. Дійовими особами виявляються лише розпусні честолюбці”.
Але Вольтер, як в “Простаку”, так і в інших своїх творах, все ж таки утримується від радикальних висновків, які б могли вийти з тієї критики, якій він піддав сучасне суспільство. Замовчує він і про необхідність перебудови соціальних відносин. В цілому Вольтер мириться з існуючим ладом.
Стає чудовим офіцером королівської французької армії і його Простак. Також і доля Гордона влаштовується до кращого.
Примирними тонами витриманий і фінал твору. Адже в останній фразі говориться про те, що на світі багато порядних людей, які на відміну від Гордона сказали б: “Від нещастя немає ніякого пуття”. Та примирення Гордона і простака з дійсністю значно послаблює враження про радикалізм авторських суджень.
Вольтер виступає виразником просвітницьких поглядів як у прозі, так і в драматургії. Його твори мають не тільки ідейну, а й естетичну своєрідність. Уособленням тих чи інших ідей стають його позитивні і негативні персонажі. Втіленням фанатизму стає Магомет, гуманності – Заїр, Сафір, духом республіканства – Брут. Таке саме спостерігається і в філософських повістях.
Хоч герої цих творів більш складні психологічно, але все ж таки вони зберігають переважну тенденцію до однобічності. У всіх випробуваннях проявляють свою позитивність Задиг, Кандид і Простак. Лише змінюються їх уяви про життя. Панглос і Мартен, герої інших творів Вольтера, на відміну від перших – образи-маски, які не піддаються впливу соціальних обставин.
Свою переконаність, певний погляд на світ вони проносять через усі життєві негаразди.
Вольтер ще не усвідомлює мистецтво як специфічну форму об’єктивного зображення життя. Він розглядає художню творчість, насамперед, як засіб пропаганди певних моральних і політичних істин. Головним чином мистецтво у Вольтера виконує другорядні функції.
Позитивні герої його творів стають своєрідними рупорами власних поглядів Вольтера-письменника і Вольтера-драматурга. Таким, наприклад, був Оросман, який виражав ідеї, характерні не для султана, а для просвітителя XVIII століття.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)