Нам, сучасним людям, важко уявити свій вихідний день чи свято без телевізора, магнітофона та іншої побутової техніки. А в наших предків усього цього не було. Проте вони не сумували, вміли себе розважати. І хай їхні ігри здаються нам тепер, дещо наївними, але ж скільки в них краси, мудрості, вигадки, таланту!
Вони оповиті легендами сивої давнини, відшліфовані віками і тісно пов’язані з тим, без чого немислиме життя людини – з працею. Особливо з працею на землі, годувальниці нашою.
Ідеться, насамперед, про той розділ усної народної Творчості,
Уявімо собі чудовий весняний день на луках біля річки, чи на лісовій галявині, чи просто на зеленому моріжку. Свято. Діти, підлітки обрали собі Подоляночку, стали в коло і співають, показуючи, як дівчина встала, вмивається, чепуриться, “сіють” просо, “викупляють” “дівицю”. Сміх, жарти, веселі перебіжки і заміна виконавців головних ролей.
А це вже й не бездумна гра, а підготовка до серйозного дорослого життя: вияв спритності, співочого таланту, вміння поводитися “на сцені”. Та й до майбутньої “пари” можна
Що краще та веселіше за це свято на селі? Тут і колядування, і щедрування, і вертеп, і Меланки, і водіння кози. Де ще можна показати свій акторський талант, дотепність!
Але найпривабливіше те, що такі ігри-сценки були розвагою не лише для їх учасників, а й великим гуманним актом щодо односельців. Адже не миналася хата ні бідна, ні заможна, ні сім’ї, ні одинокі; всім “Коза” бажала щастя й добра, достатку в домі: “Де коза ногою, там жито копою. Де коза рогом, там жито стогом”.
Коли ж після закінчення сільськогосподарських робіт наставала пора весіль – то це радісна пора для всіх – і для молодих, і для їх родичів, і для всіх гостей. Минуло багато віків, а сучасні молоді пари на весіллі намагаються дотримуватися якомога точніше старовинних обрядів. Чому? Мабуть, тому, що сім’ї раніше були більш міцними, а організація передвесільних заходів була сповнена глибокого змісту, в основі якого – висока народна мораль. На жаль, зберігається тільки “дійова” частина весілля, а багатющий арсенал весільних пісень уже використовується мало.
Хіба ж не заслухаєшся чудовими мелодіями, такими поетичними й зворушливими словами цих пісень, поетичних народних мініатюр. Наречена тут і голубонька, і зіронька, і княгиня, й… “одрізана скиба хліба”. Кожне весільне дійство супроводжувалося відповідними піснями.
А чого варті жартівливі приспівки, що тут виконувалися. Ось “піч наша регоче, коровая хоче; шишечки печуться, на коровай дмуться”. А там: “Татарин, братик, татарин, віддав сестру за таляр, біле личко за п’ятак, косу русу віддав так…” Або хор світилок та дружок переспівує – пересміює бояр…
Усе регламентоване, сповнене здорового глузду, суворої народної моралі й глибокої поетичності, художнього смаку, який говорить про невичерпну талановитість наших пращурів.
Народна творчість – це живодайна криниця, яка ніколи не висохне.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)